Від накидок і скатертин до нічних шапочок і взуття — колись азбестові волокна мали широкий спектр химерних застосувань.

У галереї мінералів Музею природознавства у Лондоні стоїть невелика прозора пластикова коробка з написом «НЕ ВІДКРИВАТИ». Там лежить щось схоже на грудку сірого волокнистого пуху, яку часто можна знайти у сушарці для білизни.

І хоча цей артефакт надійно запечатаний, сьогодні Всесвітня організація охорони здоров'я визнала б його небезпечним для здоров'я.

Це — азбестовий гаманець. Як не дивно, ця бліда, понівечена реліквія колись належала нікому іншому, як батькові-засновнику Америки Бенджаміну Франкліну.

В останні роки постійно з'являються повідомлення про підступність азбесту та його шкоду для здоров'я.

Однак протягом тисячоліть азбест не вважався смертельно небезпечним. Навпаки - дивовижним матеріалом з дуже привабливими властивостями. З нього ткали тканини, гідні королів, і використовували для вечірок. Один філософ XVIII століття навіть спав у зробленому з нього нічному ковпаку.

Дивовижний матеріал

Надзвичайну вогнестійкість азбесту відкрили кілька тисяч років тому. Перші згадки про цей мінерал можна знайти в античних хроніках.

У першому столітті нашої ери римський письменник Пліній Старший познайомив своїх читачів з новим матеріалом під назвою «живий льон». З нього виробляли різноманітні химерні вироби. Наприклад, серветки, кинуті у полум'я, ставали чистішими й свіжішими, ніж раніше.

З нього виготовлялипоховальне вбрання монархів. Тіла загортали в азбестові савани і спалювали, а попіл тіл легко можна було відокремити від попелу багаття.

У Єгипті мандрівники неодноразово вказували, що у тамтешніх храмах горять «вічні світильники». Пізніше вчені припустили, що ґноти таких ламп були зроблені з азбесту (як, значно пізніше, в гасових лампах), а масло подавалося через хитромудру систему помп.

Припускають, що з азбесту виготовляли рушники, взуття й сітки.

У 1250 році Марко Поло також описав одяг зі схожими властивостями, але більш фантастичного походження. За словами мандрівника, він був зроблений зі шкіри саламандри. Цю тварину століттями наділяли міфічними якостями і вважали «вогнестійкою».

Одна з найвідоміших історій про азбест стосується імператора Карла Великого, у якого, як кажуть, була азбестова скатертина, якою він розважав гостей наприкінці бенкету, кидаючи її у вогонь, звідки вона виходила чистою і не зіпсованою полум'ям.

З часом міфи навколо азбесту змінилися знаннями.

Азбест — це природний мінерал, який можна знайти у відкладеннях гірських порід, розкиданих по всій земній кулі, від італійських Альп до австралійської глибинки. Він може набувати різного зовнішнього вигляду, залежно від походження та цілі використання, але під мікроскопом є одна характерна ознака: жорсткі, голчасті волокна. Хоча вони можуть виглядати крихкими, ці нитки нелегко зруйнувати — вони несприйнятливі до вогню, хімічно інертні та «не по зубах» навіть бактеріям.

Крім вогнестійких властивостей, стійкість азбесту зробила його корисним доповненням до предметів домашнього вжитку ще 2500 року до нашої ери. В 1930 році у Фінляндії археологи знайшли стародавню кераміку, яка була посилена азбестом.

З активним введенням мінералу у промислове використання азбест став незамінним супутником масових будівництв, виробництва складних пристроїв та неодмінним атрибутом захисту людини від вогненної стихії.

Азбест навіть знайшов своє застосування у війні. В середні віки під час Хрестових походів у нього загортали палаючі мішки зі смолою чи дьогтем, якими били по ворожих цілях з требушета (метальної машини, що використовувалась для руйнування оборонних мурів).

Азбестові волокна також додавали до обладунків лицарів, де їхні теплоізоляційні властивості допомагали зберігати тепло.

Однак приблизно уXII столітті азбест набув більш звичного застосування. У 2014 році вчені виявили волокна азбесту у візантійських настінних розписах на Кіпрі.

Протягом більшої частини своєї історії азбест вважався дуже цінним матеріалом — Пліній пише, що в його часи він був дорожчим за перли.

Масштабний видобуток азбесту розпочався наприкінці XIX століття.

До 1975 року вже 85 країн видобували та використовували його у різних сферах — від будівництва до виробництва побутових приладів. Цей вогнетривкий мінерал додавали в теплоізоляцію, труби, шифер, протигази та гальмівні колодки.

До кінця XX століття мінерал став настільки поширеним, що з нього робили навіть водопровідні труби.

Натяки на токсичність азбесту почали з'являтися ще у давні часи, і з кожним століттям ризик ставав все більш очевидним. 1899 року англійський лікар зафіксував перший підтверджений випадок смерті, безпосередньо пов'язаної з цим матеріалом: 33-річного текстильника, у якого розвинувся фіброз легень.

Пізніше виявилося, що працівники азбестової промисловості особливо часто хворіють на рак легень.

У результаті з 1980-х багато країн-виробників стали обмежувати торгівлю

азбестом і його виробництво, а потім і зовсім відмовилися від цього мінералу. Сьогодні азбест заборонений у 63 країнах, зокрема у Євросоюзі, Австралії та Канаді.

В Україні використання азбесту в будівництві остаточно заборонили у вересні 2022 року, коли за таке рішення проголосувала Верховна Рада.

Всесвітня організація охорони здоров'я визнає азбест небезпечним для здоров'я. У класифікації Міжнародного агентства з вивчення раку всі типи азбесту належать до першої групи канцерогенів (до неї належить, наприклад, тютюн).

Однак матеріал досі використовується у багатьох країнах світу. США продовжують імпортувати азбест з-за кордону, хоча Агенція з охорони довкілля США прагне обмежити його використання.

Тож азбестовий гаманець Франкліна нагадує нам, що смертоносний азбест досі ховається навіть у найнесподіваніших місцях.

https://www.bbc.com/ukrainian/articles/cp4910r497qo