Мережа внутрішнього водопроводу є однією з найважливіших частин системи водопостачання, яка може бути приєднана до централізованої системи водопостачання або обладнана пристроями для отримання і подавання води з автономних джерел  (свердловин чи колодязя). 

Складові внутрішнього водопроводу

До мережі внутрішнього водопроводу належать: ввід з водоміром, магістральний та розподільні трубопроводи (стояки), відгалуження (підведення) до точок водозбору, водозабірна і регулювальна арматура.

 Схему мережі внутрішнього водопроводу проектують з урахуванням раціонального розміщення санітарно-технічних пристроїв у будинку, режимів подавання і обсягів споживання води. Залежно від тиску води у зовнішньому водопроводі мережа внутрішнього водопроводу може мати пристрої, що підвищують тиск води. Якщо тиск води в зовнішньому водопроводі недостатній для її подавання до найвищої точки водорозбору, в будинку можуть встановлювати водонапірні резервуари, баки або нагнітальні насоси.

Для приватних будинків зазвичай облаштовують децентралізовану систему водопостачання. Така система може призначатися одразу для кількох будинків або ж  індивідуального використання.

 Розведення мережі внутрішнього водопроводу

Розведення мережі внутрішнього водопроводу здебільшого залежить від планування будинку. При проектуванні необхідно враховувати раціональне розміщення санітарно-технічного обладнання. Санітарні вузли та водорозбірну арматуру слід групувати поповерхово і розміщувати один над одним, трубопроводи – прокладати найкоротшим шляхом.

Залежно від режиму споживання води і призначення будівлі, технологічних і протипожежних вимог водопровідні мережі бувають тупиковими, кільцевими, комбінованими, зонними.

За розміщенням магістральних трубопроводів розрізняють мережі з нижнім і верхнім розведенням. При нижньому розведенні магістральні трубопроводи розміщують у нижній частині будівлі (підвал, підпідлоговий простір, підлога 1 поверху), а при верхньому розведенні – на горищі. При монтажі водопроводу з верхнім розведенням на неопалюваному горищі слід облаштувати додаткову теплоізоляцію трубопроводу.

У малоповерхових будинках здебільшого монтують водопровідні мережі з нижнім розведенням. 

Монтаж системи внутрішнього водопроводу

При монтажі водопроводу необхідно захистити труби від пошкоджень тощо. Для цього використовують пінофлекс, ізоляційні пластмасові покриття, гофру, бітум тощо. Також необхідно відповідально поставитися і до утеплення водопровідних труб. Якість труб також відіграє чималу роль у системах водопроводу.

Аби прокласти водопровід, слід звернути увагу на розміри і глибину траси, врахувати те, що при нагріванні водопровідна труба може подовжуватися, а при охолодженні – звужуватися. Тому прокладена водопровідна траса має бути трохи більшою за розмір труби. 

Першим етапом робіт із монтажу мережі внутрішнього водопроводу є установлення водопровідного вводу, який з'єднує зовнішній та внутрішній магістральні трубопроводи. Для забезпечення необхідного напору води з трубопроводу водопровідного вводу його укладають з ухилом до будинку найкоротшим шляхом. На вводі встановлюють вузол з'єднання, що складається з трійника, засувки (вентиля), патрубка та водомірного вузла, призначеного для обліку споживання води. Водомірні вузли встановлюють у підвальних приміщеннях у сухих місцях із температурою навколишнього повітря не нижче +2°С.

 Монтаж водопровідного вводу: 1 – зовнішній водопровід; 2 – засувка; 3 – колодязь; 4 – вентилі; 5 – дворова мережа; 6 – водомір; 7 – контрольний патрубок зі зливом; 8 – стояк; 9 – розподільна мережа

Магістральні трубопроводи прокладають з ухилом 2–5 мм на 1 м. Ухил необхідний для випуску повітря при заповненні труб водою і спуску води під час спорожнення ліній.

Ухил трубопроводів розмічають за допомогою рейки, рівня і шнура. Для цього вибирають будь-яку точку осі трубопроводу, який прокладають. Від цієї точки за допомогою рейки і рівня прокладають горизонтальну лінію і натягують по ній шнур. Потім на певній відстані від цієї точки (наприклад, 2 м) відкладають від горизонтальної лінії вгору або вниз, у напрямку ухилу, необхідну за заданим ухилом відстань і знаходять другу точку осі трубопроводу. При заданому ухилі, наприклад 0,003, ця відстань становитиме 3 ммх2=6 мм. Між отриманими двома точками натягають шнур і розмічають вісь трубопроводу. Таким самим способом розмічають осі підведень до приладів.

При прокладанні внутрішніх водопровідних мереж використовують металопластикові, поліпропіленові, поліетиленові, гофровані нержавіючі, мідні труби.

Як правило, труби внутрішніх водопроводів для зручності при ремонті монтують роз'ємними. Для з'єднання труб застосовують з'єднувальні та фасонні частини (фітинги) з внутрішньою циліндричною різьбою, які виготовляють із чавуну, сталі, бронзи або латуні. Для стояків застосовують труби діаметром 20 мм і більше. Поверхове приєднання до стояків виконують із труб зовнішнім діаметром 14 і 16 мм через розподільні колектори. 

Застосовують два способи прокладання труб: відкритий і закритий.

 При відкритому способі прокладання трубопроводи монтують на стіни, колони або інші конструктивні елементи будівлі. Відкритий спосіб зручний у монтажі та експлуатації, але порушує інтер'єр приміщення. Закритий – набагато важчий і відповідно дорожчий, оскільки прокладають трубопроводи в штробах, каналах або всередині каркасів стін.

При проходженні крізь стіни і перекриття труби укладають у футляри з пластмасових труб. Відстань між металопластиковими трубами гарячої й холодної води має бути не менше 25 мм. При перетині трубопроводів відстань між ними має становити не менше 30 мм. Трубопроводи холодної води необхідно укладати нижче від трубопроводів гарячої. Повороти трубопроводів здійснюють із застосуванням стандартних косинців і спеціальних деталей. При вигині труби не допускається її сплющення.

Послідовність монтажу внутрішнього розведення водопровідної мережі:

-        розведення трубопроводу у підвалі та монтаж стояка;

-        монтаж підведень до санприладів;

-        монтаж запірної та водорозбірної арматури;

-        гідравлічні випробування.

 Схема облаштування мережі внутрішнього водопроводу будинку (забір води зі свердловини):

 1 – занурений свердловинний насос; 2 – кесон; 3 – гідроакумулятор з реле тиску; 4 – блок керування насосом; 5 – фільтр механічного очищення; 6 – фільтр-знезалізнювач; 7 – фільтр-пом'якшувач; 8 – механічний запобіжний фільтр; 9 – розчин для регенерації пом'якшувача; 10 – ультрафіолетовий стерилізатор; 11 – водонагрівач; 12 – система підготовки питної води; 13 – локальні очисні споруди. 

Андрій АНДРУШКО