Зараз є мейнстримом казати, що у сучасних екологічних умовах планеті залишилося жити 12 років. Ця цифра лякає, але лише чомусь не нас. Розвинуті європейські (і не тільки) держави уже кілька десятиліть намагаються зменшити забруднення нашої планети. І одним із таких напрямків є виробництво енергії. Адже, як відомо, джерела енергії, зокрема газ та нафта, не є нескінченними, а атомна енергія – один із основних забруднювачів довкілля. Тому й виникла геніальна думка – отримувати енергію за допомогою сонця.

Ще років двадцять тому українці, нарікаючи на високі тарифи, жартували: «Скоро гроші будуть брати за повітря й сонце». Нині ці слова уже не є жартом, а реальністю, от тільки гроші не беруть, а, навпаки, платять за енергію, отриману завдяки сонячній радіації. Оскільки спершу цей спосіб був не дуже популярним у світі, запровадили «зелений» тариф – економічний механізм, спрямований на заохочення генерації відновлюваної енергетики. Станом на 2009 рік «зелені» тарифи тією чи тією мірою використовують у 63 країнах світу, зокрема
й в Україні.

А все починалося у далекому 1978 році у США. Там через енергетичну кризу, яка набирала обертів, і, звичайно, через тотальне забруднення атмосфери, президент Джиммі Картер підписав Національний енергетичний закон та закон щодо комунального господарства. Цими документами було передбачено заохочення енергозбереження та розвиток національних енергетичних ресурсів, зокрема, відновлюваних джерел енергії – сонячної та вітрової.

Прикладом США скористалися й інші прогресивні країни світу. Так, у 1990 році Німеччина прийняла закон про постачання електроенергії в мережу,
який зобов'язав постачальників купувати її з відновлюваних джерел за фіксованою ціною. Для сонячної та вітрової енергії така ціна була встановлена на рівні 90% від роздрібних цін. Це, до слова, значно менше, аніж якщо б енергію продавали малі ГЕС та виробники енергії з біомаси, вони свій «продукт» могли збути за 65-80% від роздрібної ціни. Завдяки такій політиці упродовж 1991-1992 років у Німеччині розгорнули 4400 МВт нових потужностей.

Нині ж країна переживає справжній бум у виробництві сонячної енергії. А все завдяки лояльності влади, високим спеціалізованим тарифам і технологічним ноу-хау. І результат не забарився: у Німеччині вже встановлено фотовольтаїку загальною потужністю у 9 гігават енергії, тоді як загальні обсяги становлять 20 гігават. 38% енергії із усієї, яку виробляють у країні, – зелена, і головна проблема для німців полягає не в тому, де її взяти, а як позбутися зайвої. Деякі німецькі міста мають свої сонячні електростанції, більшість приватних господарств – також, а все завдяки завбачливій державній політиці. 

В Україні ж про «зелений» тариф заговорили у 2003 році, але реальністю він став у 2008, тоді ж у вересні ухвалили й відповідний закон. Він передбачає обов'язкове придбання електроенергії з таких джерел:

малі гідроелектростанції

(встановленою потужністю до 10 МВт);

вітрові електростанції;

сонячні електростанції;

електростанції, що використовують біомасу як паливо. 

Також у цьому законі вказано, що виробник може використовувати «зелений» тариф упродовж 10 років з моменту встановлення сонячних панелей. Ставку тарифу періодично корегує Національна комісія регулювання електроенергетики України й фіксує його в розмірі «подвоєного середньозваженого тарифу на електричну енергію, яку закуповують в енергогенерувальних компаній
за рік, що передує року встановлення тарифу».

У разі значних коливань курсу гривні щодо євро НКРЕКП зобов'язана внести відповідні корективи до ставок «зеленого» тарифу. Зараз в Україні «зелена» енергетика становить лише 2%
від загального обсягу. Але за проектом розвитку до 2035 року
її частка має зрости до 25%. Варто зазначити, що за 6 місяців 2017 року було введено 126,5 МВт потужностей об'єктів відновлюваної електроенергетики, що працюють за «зеленим» тарифом.

За підрахунками експертів, для їх встановлення залучено до 130 млн доларів інвестицій. Для порівняння, за весь 2016 рік встановлено 121 МВт таких потужностей. Тобто фактично за півроку запущено «зелених» проектів більше, ніж за весь 2016 рік.

Більшу частину введених у першому півріччі 2017 року потужностей (118,1 МВт) становлять об'єкти сонячної енергетики, ще 5,5 МВт – це електростанції на біогазі, а 2,9 МВт – об'єкти малої гідроенергетики.
Важливо, що у 2017 одна сонячна електростанція та дві міні-ГЕС отримали надбавку до «зеленого» тарифу. 

Коли в Україні прийняли відповідний закон, це дало змогу домашнім (приватним) господарствам встановлювати власні маленькі сонячні електростанції. Звичайно, більшість енергії вони використовували для своїх потреб: обігріву, електрики, – а залишки продавали державі. Якщо хтось мав можливість поставити на подвір'ї більше сонячних панелей, скористався цим і зміг непогано заробити, так, наприклад, як Роман Баб'ячок, який робив це одним із першим в Україні. 

Чоловік живе неподалік Львова і має невелике обійстя. Перші сонячні панелі він розмістив на даху будинку, але їхньої потужності вистачало лише для часткового покриття власних потреб. Навесні 2014 року він купив 40 батарей по 250 Вт, загальна потужність становила 10 кВт, а коштувала електростанція підприємцю $18 тис.

Звичайно, встановити усі ці панелі на будинку нереально, тож розмістив їх пан Роман на присадибній ділянці на спеціально сконструйованому каркасі над хлівом і над подвір'ям. Узимку ця станція заледве покриває потреби будинку, але от улітку енергії в надлишку, тож пан Баб'ячок і подає її в загальну мережу за «зеленим» тарифом. Але так тривало донедавна.

Майже півроку комітет Верховної Ради з питань паливно-енергетичного комплексу, ядерної політики та ядерної безпеки готував зміни до закону про «зелені» аукціони, «щоб повністю врегулювати всі питання, пов'язані з домогосподарствами, виходячи
з інтересів українських споживачів і активних, чесних просьюмер», і таки представив їх. Новації, передбачені цим законом, ставлять під загрозу бізнес власників домашніх сонячних електростанцій. До того ж вони стосуються не тільки нових потужностей, але й уже збудованих. Тобто робота пана Баб'ячка зійде нанівець.

Йдеться про те, що встановлювати сонячні панелі можна буде лише на будинках, а от на присадибних ділянках – зась. Але облаштувати потрібну кількість батарей на будинку майже нереально, їх бракуватиме навіть для задоволення власних потреб, не говорячи про підробіток. У законі зазначено, що НКРЕКП буде змушена призначити «зелений» тариф лише на ту частину потужності домогосподарств, що встановлена на дахах та фасадах.

Тобто українці, які мають сонячні панелі на власних присадибних ділянках, зможуть отримувати виплати за «зеленим» тарифом лише з тієї частини своїх СЕС, які встановлені на дахах або фасадах будівель і капітальних споруд. При цьому споживач повинен підтвердити, що ці споруди капітальні, що передбачено текстом закону про «зелений» тариф.

«Зелений» тариф на електричну енергію, вироблену з енергії сонячного випромінювання генеруючими установками приватних домогосподарств, встановлена потужність яких не перевищує 50 кВт, за умови їх розташування на дахах та/або фасадах будівель та інших капітальних споруд, встановлюється на рівні роздрібного тарифу для споживачів другого класу напруги на січень 2009 року, помноженого на коефіцієнт «зеленого» тарифу для електричної енергії, виробленої з енергії сонячного випромінювання генеруючими установками приватних домогосподарств, встановлена потужність яких не перевищує 50 кВт, за умови їх розташування на дахах та/або фасадах будівель та інших капітальних споруд».

Однією з тих, хто був проти цих правок і позбавлення звичайних українців права бути незалежними від енергетичних гігантів, була і нардеп Вікторія Войціцька. Вона з колегами брала участь у розробці закону про «зелені» аукціони, намагаючись долучити до них і звичайних українців і дати можливість купувати зелену енергію за найнижчою ціною.

18 травня 2019 року цей закон підписав президент Петро Порошенко. Тобто система держпідтримки об'єктів альтернативної енергетики у вигляді «зеленого» тарифу на продаж екологічної енергії замінили системою аукціонів. Згідно з нею підтримку держави отримуватиме інвестор, який запропонує найменший тариф. Та разом з цим законом прийняли і правки до «зеленого» тарифу.

Тож як тільки документ набуде чинності, десятки українців втратять свої бізнесові вкладення в міні-сонячні електростанції, а решта, які б могли стати незалежними від енергомагнатів, не зможуть сповна скористатися «зеленим» тарифом.

Та 27 травня Вікторія Войціцька та Олексій Рябчин зареєстрували законопроект, який мав би вирішити проблеми малих домашніх СЕС, які виникли після ухвалення закону 8449. До речі, як повідомляє Спілка активних споживачів та просьюмерів, уже відомо про випадки, коли домашнім господарствам відмовляли приймати сонячну енергію за «зеленим» тарифом.

А поки домашні сонячні електростанції вирішують питання свого існування –великі набирають обертів. Вони з'являються, як гриби після дощу, адже ця ніша прибуткова і не надто складна.

Наприклад, у січні 2019 року ввели в експлуатацію одну з найбільших у Європі сонячних електростанцій у Нікополі. ЇЇ потужність – 246 МВт. Ця СЕС зможе повністю задовольнити потреби 100 тис. домогосподарств України і дозволить скоротити викиди діоксиду вуглецю більш ніж на 300 тисяч тонн у рік. НКРЕКП ухвалила встановлення «зеленого» тарифу для Нікопольської СЕС до 2030 року.
І, звичайно, не секрет, що ця станція є власністю ДТЕК, компанії, яка належить
Р. Ахметову.

На Львівщині є трохи менша сонячна станція, вона теж приватна, має іноземні інвестиції й належить братам Дубневичам. ЇЇ потужність – 10 МВт.

III

«На території 14,62 гектара встановлено 37 500 фотоелектричних модулів JAsolar китайського виробництва. Сподіваємося, що електростанція вироблятиме в рік 11 000000 КВт. Компанія продає електроенергію за «зеленим» тарифом держпідприємству «Енергоринок». У будівництво електростанції інвестували 10 мільйонів доларів від латвійського холдингу, і вважаємо, що це окупиться
за 6 років», – зазначив директор ТзОВ «ЛігАгро» Олександр Гирич. Саме ця станція дає так зване «зелене» світло для інших підприємців Західної України, яку помилково вважають непридатною для сонячного бізнесу, адже тут менше сонячних днів, ніж у східних регіонах. 

«На території 14,62 гектара встановлено 37 500 фотоелектричних модулів JAsolar китайського виробництва. Сподіваємося, що електростанція вироблятиме в рік 11 000000 КВт. Компанія продає електроенергію за «зеленим» тарифом держпідприємству «Енергоринок». У будівництво електростанції інвестували 10 мільйонів доларів від латвійського холдингу, і вважаємо, що це окупиться
за 6 років», – зазначив директор ТзОВ «ЛігАгро» Олександр Гирич. Саме ця станція дає так зване «зелене» світло для інших підприємців Західної України, яку помилково вважають непридатною для сонячного бізнесу, адже тут менше сонячних днів, ніж у східних регіонах.

А якщо вірити Bihus.Info, то у 2018 році Україна мала Топ-10 бенефіціарів «зеленого» тарифу. 65% коштів, виплачених ДП «Енергоринок» за альтернативну енергію у 2018 році, отримали десять бізнес-груп, насамперед електростанції, які перейшли від братів Клюєвих китайській держкорпорації CNBM, холдингу Ріната Ахметова, а також ВЕС шведсько-українського бізнесмена Карла Стурена. Загалом торік альтернативні електростанції отримали від ДП «Енергоринок» 16,8 млрд грн. Це дані Міністерства енергетики. Скільки з цієї суми дісталося кожній окремій компанії – чиновники не розголошують. На запит Bihus.Info у ДП «Енергоринок» не відповіли, однак журналістам вдалося дізнатися деталі.

Так, 11 млрд із загальних 17-ти отримали десять бізнес-груп, що розвивали найбільші проекти в «зеленій» енергетиці станом на 2018 рік, тобто на них припадає 65% «зелених» грошей.
По 3 млрд грн на рік отримали за «зелену» енергію сонячні електростанції, які за президентства Януковича розвивали близькі до нього брати Клюєви, і альтернативні енергопроекти олігарха Ріната Ахметова (переважно завдяки Ботієвській ВЕС).

https://zaxid.net/projects/zelenyi_taryf/