Римський бетон у багатьох випадках виявився довговічнішим, ніж його сучасний аналог, який руйнується впродовж десятиліть. Дослідницька група, до якої увійшли науковці зі США, Італії та Швейцарії, проаналізувала 2000-річні зразки бетону, взяті з міської стіни в муніципалітеті Приверно, що у центральній Італії.

Вони виявили, що білі шматочки в бетоні – вапняні вкраплення – надавали матеріалу здатність «загоювати» тріщини, які утворювалися з плиномчасу. Раніше на них не звертали уваги, вважаючи свідченням недбалого змішування або неякісної сировини.

Бетон утворюється шляхом змішування цементу, який виготовляють з вапняку, води, дрібного та грубого наповнювача (наприклад, піску й гравію).

У збережених до наших днів давньоримських спорудах пропонувалося також використовувати гашене вапно як в'яжучий компонент.

Водночас дослідники дійшли висновку, що вапняні грудки виникли через використання при замішуванні бетону негашеного вапна на додачу до гашеного. Таким чином, "гаряче змішування" (негашене вапно вступає в бурхливу реакцію з водою) було ключовим фактором довговічності бетону.

Учені виготовили два зразки бетону: один за римською рецептурою, а інший - за сучасними стандартами, і розкололи їх. Через два тижні вода не змогла проникнути крізь бетон, виготовлений за римським рецептом, тоді як через шматок сучасного бетону рідина протекла.

Отже, шматочки вапна можуть розчинятися в тріщинах і кристалізуватися під впливом води, «заповнюючи» деформації.

 https://www.ukrinform.ua/rubric-world/3648725-naukovci-rozkrili-sekret-dovgolitta-davnorimskogo-betonu.html