Стяжка – основа підлоги, яка визначає її подальші експлуатаційні властивості і суттєво впливає на надійність конструкції підлоги і на надійність підлогового покриття. Стяжку облаштовують для вирівнювання або надання жорсткості поверхні, для забезпечення потрібної теплоізоляції підлоги, створення ухилу на підлозі чи перекриттях,а також щоб приховати комунікації. Стяжку укладають безпосередньо на перекритті або на допоміжному, наприклад, тепло- або звукоізоляційному шарі. Вона може бути фінішною поверхнею або проміжним шаром для подальшого настилання підлогового покриття.

Якою може бути стяжка?

За конструктивними особливостями стяжка може бути суцільною(одно- або багатошаровою) і збірною. Суцільна одношарова – це стяжка, облаштована одним шаром по всій площі підлоги. Багатошарова стяжка складається з кількох послідовно укладених шарів, причому кожен із них має бути щільно зчепленим із нижнім. Збірна стяжка складається зі збірних елементів, повністю готових до укладання.
Раніше суцільну стяжку укладали з цементно-піщаного розчину. Основним недоліком такого способу вважають необхідність тривалої витримки розчину для надання міцності і довготривале висихання перед укладанням фінішного підлогового покриття. Це суттєво подовжує терміни виконання робіт. Проте нині з'явилися суміші на цементному зв’язувальному компоненті з полімерними додатками і суміші на основі гіпсу (ангідридні або гіпсові), які швидко тужавіють. Якщо після заливання цементно-піщаної стяжки, наприклад під паркет, необхідно було не менше двох місяців для досягнення необхідної міцності, то зараз застосування цементно-піщаних сумішей із полімерними додатками дає змогу скоротити цей термін до кількох днів.
Нині стяжка – це, здебільшого, двошарова конструкція, що складається з грубого, вирівнювального шару і тонкого – фінішного. При виборі матеріалу для облаштування двошарової стяжки необхідно, в першу чергу, враховувати те, з якого зв’язувального компонента вони виготовлені. Якщо грубий вирівнювальний шар стяжки з сухих сумішей на основі цементу, а  фінішний – на гіпсовому зв’язувальному компоненті, то між ними укладають ґрунтувальний шар, оскільки цементні компоненти утворюють м'яку лужну реакцію, а гіпсові – майже нейтральну, що призводить до руйнування гіпсу. Тому для облаштування однієї багатошарової стяжки бажано застосовувати матеріали на основі одного зв’язувального компонента – цементу або гіпсу, адже застосування ґрунтовки – додаткові витрати коштів і часу.
За способом зчеплення з перекриттям стяжки поділяють на пов'язані з основою, на роздільному шарі і «плаваючі» - на ізоляційному шарі.

При облаштуванні підв’язаної стяжки між стяжкою й основою відсутній будь-який роздільний шар. Пов'язана з основою стяжка може витримувати значні навантаження, проте їй властива нерівномірна усадка, що може призвести до розтріскування. Крім того, вміст вологи в такій основі суттєво залежить від вологості перекриття.

Щоб знизити залежність від вологості основи, облаштовують стяжку на роздільному шарі, що запобігає адгезії стяжки з перекриттям. Як роздільний шар застосовують, наприклад, пергамін чи руберойд або поліетиленові плівки. Для забезпечення потрібної міцності товщина стяжки має бути не меншою ніж 30 мм. Облаштовувати стяжку в такий спосіб доцільно тоді, коли є необхідність у гідроізоляції підлоги для подальшого унеможливлення її зволоженню (наприклад, у «вологих» приміщеннях).

«Плаваюча» стяжка

«Плаваюча» стяжка на ізолювальному шарі не пов'язана з основою, а є самостійною будівельною конструкцією. Шар між бетонним перекриттям і «плаваючою» стяжкою складається з тепло- і звукоізоляційних матеріалів: кам'яної або мінеральної вати, спіненого полістиролу, коркових плит, деревоволокнистих плит тощо. Мінімальна товщина «плаваючої» стяжки – 50 мм. Облаштування стяжки в такий спосіб дає змогу підвищити тепло- та звукоізоляцію перекриття. Однак цю конструктивну схему характеризує порівняно невисокий рівень міцності на стиск, а також значна товщина. Стяжка такого типу часто потребує додаткового армування верхнього шару.

Рис. 1. Поетапне облаштування «плаваючої» стяжки

а – підготовка основи;

б – встановлення знімної опалубки з дощок або фанери завтовшки 1 см;

в – укладання ізоляційних плит зі скловолокна;

г – електричні кабелі та інші комунікації «ховають» у конструкції стяжки;

д – плити ізоляційного матеріалу мають щільно прилягати одна до одної і до опалубки;

е – на ізоляційний матеріал укладають плівку, встановлюють маяки й облаштовують армувальний шар;

ж – на армувальну сітку встановлюють напрямні і регулюють їх положення правилом;

з – конструкцію заливають будівельним розчином, розрівнюють і затирають  

Збірна стяжка

Збірна стяжка складається з повністю готових до укладання елементів, розрахованих на з'єднання швами і передавання навантаження. Їх монтують із листів і плит фанери, ДСП, ДВП, гіпсоволоконних плит великого розміру. Незначна  вага елементів збірної стяжки дає змогу одній людині впоратися з монтажем. Облаштування збірної стяжки виключає «мокрі» процеси, тому можна практично відразу починати укладання підлогового покриття. Облаштування збірної стяжки можливе не для всіх видів підлогових покриттів.

Згідно зі СНіП 2.03.13–88 «Підлога», міцність стяжки на основі цементного зв’язувального компонента  під всі види підлогових покриттів повинна бути не менше 150 кг/см, а якщо стяжка буде облаштована за допомогою самовирівнювальних сумішей – не менше 200 кг/см. Міцність стяжки на основі гіпсового зв’язувального компонента під всі види підлогових покриттів повинна бути не менше 100 кг/см, під полімерні самовирівнювальні суміші – не менше 200 кг/см.

Які матеріали використовують?

При виборі матеріалу для облаштування стяжки варто врахувати ще одну важливу особливість. Стяжка на основі цементних зв’язувальних є усадковою, тобто в процесі тужавіння може тріскати. Для зменшення розтріскувань у сухі суміші додають різні спеціальні компоненти, які запобігають цьому. Стяжка на основі гіпсового зв’язувального – безусадкова й екологічна, паропроникна, і тому вбирає зайву вологу з повітря  у приміщенні, а при сухому повітрі віддає її назад. Дерев'яну підлогу краще облаштувати саме на гіпсовій стяжці. Однак при значному зволоженні гіпс, на відміну від цементу, перетворюється на тісто, тому гіпсову стяжку облаштовують лише в сухих приміщеннях, а цементну – в будь-яких.

У виробників підлогових покриттів є власна думка щодо міцності стяжки, тому при використанні того чи іншого матеріалу читайте інструкції щодо застосування. Однак майте на увазі, що виробник підлогового покриття не робить стяжки, він дає гарантію на свій матеріал, а тому може перестрахуватися і свідомо завищити міцність стяжки. В результаті отримуємо конфлікт інтересів: виробник підлогового покриття зацікавлений, щоб його матеріал лежав на надтвердій стяжці, а покупець – щоб стяжка оптимально відповідала критерію «ціна-якість». У підсумку вибір залишається за вами: чи слідувати порадам виробника підлогового покриття і залишатися на гарантії, роблячи стяжку до 300–400 кг/см, чи виконувати вимоги діючого СНіПу.

При повній заміні або облаштуванні нової стяжки необхідно врахувати, що залізобетонні плити перекриття мають обмежену несучу здатність – до 400 кг/м постійного навантаження, і 150–200 кг/м – тимчасового. Цементно-піщана стяжка має об'ємну вагу – 1800 кг/м, а керамзитобетонна – від 600 до 1800 кг/м. Тобто, кожен квадратний метр цементно-піщаної стяжки завтовшки 1 смважитиме 18 кг, цементно-піщана стяжка завтовшки  5 см передаватиме на кожен квадратний метр плити перекриття навантаження 90 кг. Така стяжка забере на себе майже 25% несучої здатності перекриття. Загалом, це нормально, але подальше збільшення товщини стяжки та наступних шарів конструкції підлоги потрібно узгоджувати з несучою здатністю перекриття.

Особливості облаштування збірної сухої стяжки

Геодезичні роботи. Винесення на стіни рівня верху стяжки виконується лазерними або водяними рівнями в тому ж порядку. Єдина відмінність в тому, що для сухих стяжок зручніше виносити дві або три позначки.
Облаштування вирівнювального шару. Спочатку облаштовують вирівнювальний шар із цементно-піщаного розчину або іншого матеріалу. Якщо використовувати цементно-піщані розчини, то вирівнювальний шар має становити щонайменше 3 см, інакше він потріскає.
Облаштування роздільного шару.Роздільний шар (пароізоляція) між стяжкою і перекриттям облаштовують двома способами:
- на бетонних плитах перекриття – поліетиленовою плівкою завтовшки 0,1–0,2 мм із напуском сусідніх полотен не менше 200 мм і виведенням країв плівки на стіни вище рівня стяжки;
- на дерев'яному перекриті – парафінованим або бітумним папером із напуском близько 50 ммбез виведення на огороджувальні та несучі конструкції.
Пароізоляцію обов'язково облаштовують на підлозі першого поверху, якщо вона розташована над технічними підвалами. На типових поверхах пароізоляцію необхідно встановлювати при застосуванні плитних утеплювачів з незамкнутими порами (вата). При використанні утеплювачів із замкнутими порами (піноматеріали) суцільну пароізоляцію можна не облаштовувати. Для цього доцільним буде проклеїти стики зверху утеплювальних листів спеціальною клейкою стрічкою завтовшки 8–10 мм. Її приклеюють на роздільний шар по периметру прилягання збірної стяжки до огороджувальних та несучих конструкцій. Вона виконує звукоізолювальні функції і покликана відокремлювати стяжку і підкладку збірної основи від огороджувальних конструкцій.

Облаштування звуко- і теплоізоляційного шару. Для облаштування збірної стяжки під утеплювач з мінеральної вати укладають шар суцільної плівкової пароізоляції. Утеплювач з пінополістиролу можна укладати безпосередньо на вирівняну стяжку, але зверху місця стикування плит проклеюють стрічкою. Верхню площину плитних утеплювачів необхідно вивести строго в горизонт.
Стяжку можна облаштувати і на сухих засипках, які не потребують вирівнювання основи. Тому на них одразу укладають плівкову пароізоляцію. Сухе засипання – це фракційний керамзит, перліт, вермикуліт та інші теплі й сипучі матеріали. Суху засипку укладають по всій поверхні перекриття шаром проектної товщини. Мінімальний шар засипки – 20 мм. При товщині засипки більше 50 мм, а також у місцях прилягання плитного матеріалу, її ущільнюють. Вирівнювання сухими засипками здійснюють за допомогою комплекту з двох напрямних маяків і однієї рейки, починаючи від стіни, протилежної дверному прорізу. Встановлення напрямних маяків і засипання стяжки роблять одночасно. Основу засипають сухою засипкою приблизно на висоту стяжки. Потім на засипку паралельно один одному встановлюють два напрямні маяки на відстані, що дорівнює довжині робочої частини рейки.

Укладання листів сухої стяжки. Облаштування стяжки на сухій засипці з малоформатних листів найчастіше розпочинають від правого кута кімнати уздовж стіни з вхідними дверима. Другий лист стяжки укладають впритул поруч із першим. Зазор між стиками листів стяжки не повинен перевищувати 1 мм.
Застеливши всю площу кімнати, розпочинають укладання другого шару стяжки. Другий шар повинен прикривати стики першого, зі зміщенням не менше ніж 250 мм, а краще на половину листа. Листи другого шару укладають із попереднім нанесенням клейового розчину на всю поверхню нижнього шару. Виступаючий зі стиків клей знімають шпателем. Згодом другий шар сухої стяжки самонарізами прикручують до нижнього по всій площі листа з кроком 300 мм. Самонарізи встановлюють із втопленням головки вглиб матеріалу приблизно на 1 мм.

Поетапне облаштування

Рис. 1. Укладаємо пароізоляційний шар поліетиленової плівки із напуском на стіни вище від рівня стяжки

Рис. 2. По периметру приміщення облаштовуємо крайкову стрічку

Рис. 3. Засипаємо суху суміш по всій площі приміщення

Рис. 4. Встановлюємо маяки

Рис. 5. Вирівнюємо суху суміш

Облаштування стяжки вирівнювальними сумішами
Самовирівнювальні суміші для облаштування стіжки виготовляють майже всі фірми, що пропонують будівельні сухі суміші для грубого і фінішного вирівнювання підлог. Це легкі в роботі матеріали, і на відміну від напівсухої суміші піску й бетону вони прості в укладанні, добре розрівнюються і тягнуться. При розмішуванні такої суміші та її подальшому укладанні головна вимога – дотримання інструкції, вказаної на упаковці. Така суміш здебільшого складається з піщаного наповнювача і цементного або гіпсового зв’язувального, але головним в них є приблизно 20% полімерної добавки.
Незалежно від наповнювача і компонентів суміші об’єднує кілька однакових характеристик:
1. Ємність для розмішування розчину повинна вміщати весь мішок суміші і ту кількість води, яку рекомендує виробник. Лише при цьому стяжка буде однорідною і якісною. Для розмішування великого обсягу суміші необхідний потужний низькообертовий дриль (1000–1200 кВт) із міксерному насадкою. Якщо її немає, використовують лопату.
2. Кількість води для замішування має бути чітко рекомендованою. Вводити у фірмові суміші пластифікатори, прискорювачі тужавіння або будь-які інші добавки не потрібно, оскільки вони там вже є.
3. Часто передбачають подвійне перемішування суміші. Перше – для рівномірного замочування компонентів суміші, друге – для рівномірного розподілу полімерів. Не можна скорочувати або подовжувати тимчасові терміни між перемішуванням розчину та підмішувати в готову суміш сухі компоненти і воду.
4. Для підготовки поверхні під стяжку використовують ґрунтовку того ж виробника, який виготовив суху суміш.

Для облаштування стяжки з вирівнювальних сумішей встановлюють напрямні маяки так само, як і для цементно-піщаної. Технологія виготовлення стяжки з вирівнювальних сумішей практично не відрізняється від технології облаштування напівсухої цементно-піщаної стяжки. Відмінність лише в тому, що після нанесення стяжки між маяками суміш не потребує ущільнення, її відразу розрівнюють правилом по маяках.
Вирівнювальні – це, зазвичай, суміші для стяжок заввишки від 20 до 80–100 мм, які вважають найдорожчим способом облаштування стяжки. Самовирівнювальні суміші бувають для ручного або механічного нанесення. При використанні сумішей цих типів необхідно звернути особливу увагу на підготовку основи, всі дірочки і тріщини зашпаклювати.

Перевірка стяжки на просвіт
Сучасні підлогові покриття досить вимогливі до рівності основи. Тому при прикладанні до підлоги двометрового правила просвіт між рейкою і підлогою не повинен перевищувати 2 мм. Просвіт перевіряють двома способами.
Перший спосіб передбачає встановлення двометрового правила на поверхні підлоги в довільному місці. Так фахівець може побачити, чи є просвіт між нижньою площиною правила і основою підлоги. Якщо просвіт є, його вимірюють рулеткою. Просвіт у 2 ммвважають припустимою нормою. Якщо більше, то основу потрібно вирівнювати. Після першої перевірки на просвіт правило зрушують приблизно на 1 м вліво, потім на ту ж відстань вправо і знову перевіряють. У такий спосіб здійснюють кілька перевірок, наприклад, у центрі кімнати і біля стін.
Другий спосіб – точніший. Він полягає в тому, що на правило з обох кінців прикріплюють дерев'яні прокладки однакової товщини. При цьому просвіт під правилом є завжди, а кривизну основи розраховують вимірами.
Перевіряють стяжку на просвіт не лише для визначення його нерівності, а й ухилу, оскільки є випадки, коли стяжка має бути облаштована під певним ухилом (наприклад, на пандусах, в душових тощо). Ухили перевіряють «прострелюванням» лазерним рівнем.

За чинними нормативними документами просвіт між стяжкою і правилом не повинен перевищувати 2 мм для того, щоб на стяжку можно було укласти лінолеум, килимові матеріали, штучний паркет, паркетні дошки і щити, ламіноване покриття. Для укладання підлогового покриття

з керамічної плитки, штучного і природного каменю, мозаїчно-бетонних плит, нерівності стяжки не повинні перевищувати 4 мм.

Олександр ФІНЬКО