Цегляні димарі Традиційним матеріалом для спорудження
димоходів вважають цеглу, з якої димарі споруджували в усі епохи.
Причому майстри, що вміли «підняти» за усіма правилами цегляний димар,
завжди були у пошані. Навіть сьогодні, незважаючи на стрімкий розвиток
ринку будівельних послуг, знайти професіонала, здатного викласти димар
із цегли, проблематично. Відповідно, і послуги доброго пічника недешеві
(що, утім, компенсується дешевизною матеріалу). Цегляний димохід,
зазвичай, укладають як частину (продовження) конструкції печі або
каміна. Спорудження димоходів із цегли здійснюють при будівництві
будинку. Якщо пізніше виникає необхідність у яких-небудь змінах димаря,
трубу розбирають і складають заново в іншому місці. Переріз димового
каналу, звичайно, кратний розмірам цегли. Стінки димаря викладають із
повнотілої цегли. Шви роблять мінімальної товщини й загладжують
(затирають) зсередини глиняним розчином. Окрім того, при спорудженні
цегляних систем димар можна змінювати по вертикалі, щоб «обійти»
невеликі перешкоди. У виняткових випадках димар із цегли споруджують на
перекритті над каміном. Для цього необхідно забезпечити відповідну
вантажопідіймальність перекриття, а всередину каналу із цегли встановити
еластичну жаростійку трубу, щільно під’єднавши її до топки. Тимчасом
цегляні димоходи теж мають низку недоліків. Такі системи нестійкі до
впливу вологого й агресивного середовищ, мають великі зовнішні розміри
(52х52 см для каналу 27х27 см) і дуже велику вагу, що потребує
облаштування міцного фундаменту.
Металеві димарі Для
димарів нині досить часто використовують металеві труби, зокрема, із
жаростійкої нержавіючої сталі. Металевий димар невеликий за розмірами, а
отже, значно легший від цегляного, тому не потребує підсилення
фундамену. Крім того, він підходить для котлів і печей різних
модифікацій. Широкий асортимент з’єднувальних деталей дає змогу
зібрати димар будь-якої конфігурації. Модульний принцип монтажу
забезпечує зручність, швидкість й економічність робіт. І що важливо,
модульний димохід у будь-який момент може бути демонтовано. Металеві
труби мають оптимальний переріз для видалення димових газів. У димових
каналах круглого перерізу, на відміну від квадратного й прямокутного (а
саме такі зазвичай труби із цегли), відсутні місцеві завихрення, що
перешкоджають руху основного потоку газів. До того ж на гладких стінках
металевих димоходів не осідає сажа.
Димоходи одно- і двоконтурні Металеві
димоходи бувають одно- і двоконтурними. При використанні перших система
дешевша, але недовговічна (швидко прогоряє). Крім того, відведення
низькотемпературних димових газів від сучасних опалювальних агрегатів із
високим ККД призводить до утворення на трубах рясного конденсату. Тому
одноконтурні системи використовують для прокладання димового каналу
усередині приміщення або як вставки в наявні цегляні димоходи для
захисту внутрішньої поверхні (в останньому випадку потрібно
використовувати труби з нержавійки). Двоконтурні димоходи
складаються із внутрішньої звареної труби з нержавіючої сталі й
зовнішньої більшого діаметра. Зсередини їх викладають шаром негорючого
ізоляційного матеріалу на основі базальтових порід, що запобігає
охолодженню газів і випаданню агресивного конденсату. Внутрішня труба,
виготовлена з якісної нержавіючої сталі, бере на себе згубний вплив
продуктів згоряння й агресивних середовищ. Вона стійка до прогоряння і
корозії. Зовнішня труба може бути з нержавіючої або оцинкованої сталі
(це дешевше). Недоліком металевих димоходів можна вважати хіба що
відносно високу вартість. Також варто додати, що сталеві димоходи в
екстремальних умовах експлуатації все-таки піддаються впливу корозії,
оскільки одночасно високу температуру і кислоту не витримує навіть
високоякісна сталь.
Шамотна альтернатива Окрім цегли й
металу, для виготовлення димоходів використовують так званий шамот.
Шамотом називають кераміку, яку виготовляють із грубозернистої
вогнетривкої глини при спеціальному випалюванні. Цей матеріал має такі
переваги: пожаробезпечність, міцність, довговічність. Він стійкий до
конденсату і вологи, не боїться атмосферних впливів. Керамічні
системи мають тришарову конструкцію, що складається з високоякісної
внутрішньої керамічної труби оптимального круглого перерізу, щільно
укладеної теплоізоляції й полегшеної зовнішньої керамзитобетонної або
нержавіючої сталевої оболонки. До переваг керамічних систем слід
залічити також заводську комплектність, що значно спрощує й скорочує
строки монтажних робіт. Ці системи універсальні, до них можна під΄єднати
як класичні теплові системи, де високі температури й більші
температурні перепади, так і найсучасніші високоефективні котли на
високоякісне паливо, де температура продуктів згоряння нижча точки роси й
постійно виникає конденсат. Встановлюють такі димоходи як усередині
будинку, так і на фасаді. Керамічні димоходи з керамзитобетонною
оболонкою потребують фундаменту або зміцнення перекриття.
Трубна екзотика Якщо
шамотні димарі набувають усе більшого попиту у власників заміських
будинків, то скляні поки що залишаються екзотикою, хоча й мають низку
безсумнівних переваг. Зокрема, димоходи зі скла цілком не бояться
корозії, не вбирають вологи, мають низьку теплову інертність. Але такі
димоходи дуже дорогі й потребують значних витрат при монтажі. Пластикові
димоходи, як і металеві, є модульними системами. Для забезпечення
необхідної конфігурації труби ріжуть труборізом або пилкою. Для
виготовлення димоходів використовують також азбестоцемент. Такі системи
екзотикою не назвеш. Їх застосовують у спорудженні будинків і котеджів
економ-класу протягом багатьох років. Азбоцементна труба може
виконувати функції димоходу або слугувати внутрішньою частиною цегляного
димоходу. В останньому випадку застосування азбестоцементу дає змогу
використовувати для обкладання труби пустотілу цеглу й не затирати шви
димового каналу, що істотно знижує вимоги до якості монтажних робіт і
кваліфікації виконавця. На жаль, азбест не є екологічно чистим
матеріалом. Тому досить часто нині такі димоходи замінюють на димоходи з
інших матеріалів. Питання поєднання Неважко
помітити, що різні види димарів (точніше, виготовлені з різних
матеріалів) частково «перегукуються» з певними типами покрівель. Так,
цегляні або шамотні труби просто «просяться» на покрівлю з натуральної
глиняної черепиці, а металеві — на дах із металочерепиці або металеву
фальцеву покрівлю, виконану з оцинкованої сталі або кольорових металів.
Однак вибирати матеріал димаря відповідно до типу покрівлі немає
необхідності – сучасний ринок пропонує широкий спектр окінцівок для
будь-яких димарів. Так, наприклад, до даху з глиняної черепиці господар
може замовити металевий димовідвід. А якщо його не буде влаштовувати
поєднання глини й заліза з погляду естетики, виробники вигадали різні
хитрощі. Скажімо, металеву трубу оснащують легким монолітним «кожухом»
зі стінками, що імітують черепичне покриття. Але зверніть увагу: при
м'якій покрівлі установлення димаря (особливо металевого) — зовсім не
безпечна справа. У цьому випадку, облаштовуючи димохідну систему,
потрібно передбачити спеціальні оклади-перехідники й додатково
теплоізолювати трубу.
Складаємо димар Давати
рекомендації з будівництва цегляних або шамотних димоходів не має сенсу.
Така робота під силу тільки професіоналові. А от скласти модульний
димохід може і сам власник будинку. Правда, за умови, що він
ознайомлений з облаштуванням опалювального устаткування й має технічну
освіту. Втім, навіть якщо ви не плануєте самостійно збирати димовідвід,
базові знання монтажу таких систем однаково необхідні. Вони дають змогу
контролювати процес і розмовляти з монтажниками однією мовою. Виходячи
з вимог пожежної безпеки, глибина насадки повинна бути не менша за
половину діаметра труби. Зовнішній монтаж труб (можливий також схований —
у стінах) передбачає обов'язкове кріплення до стіни через кожні 1,5–2
м. Обов'язково потрібно передбачити фіксацію труби перед кутовим
відведенням і відразу після нього. Труби димаря повинні здійматися
над усіма іншими елементами даху (при цьому в цілому висота димоходу
повинна бути не менша п'яти метрів від поверхні горіння). Необхідно
врахувати, що занадто довгий димар створює високий аеродинамічний опір.
До того ж гази, віддаючи стінкам димаря тепло, остигають, їхня питома
вага збільшується, і тяга знижується. Помітно знижують силу тяги
горизонтальні й похилі (з кутом менше 45°) ділянки димаря. Якщо димар
короткий і з якихось причин його не можна зробити довшим, можна
встановити пристрій примусового димовидалення. Однак дотримання
лише «висотного регламенту» при спорудженні димаря недостатньо. Є
непроста залежність між формою й площею перерізу димаря, його висотою й
геометричними параметрами опалювального обладнання. Димар необхідно
надійно захистити від опадів, інакше вогонь в опалювальному агрегаті
може зненацька згаснути, що в морозну погоду загрожує промерзанням всієї
системи опалення. Для гідроізоляції покрівлі навколо димаря
застосовують покрівельні елементи, вибір яких залежить від кута нахилу
покрівлі.
Висновки Слід пам’ятати, що правильно
встановлений димар перетворює експлуатацію опалювального обладнання у
винятково приємний і ефективний процес: гарантує найповніше спалювання
палива, забезпечує ідеальну тягу, протистоїть впливу конденсату й
агресивних середовищ. З іншого боку, кожна помилка й недбалість у
проектуванні й будівництві димаря є причиною багатьох проблем.
Людмила ДЕМЧУК
|
|