Важливість підпокрівельного захисту

Паро- і гідроізоляція забезпечує режим роботи підпокрівельної теплоізоляції і виконує дві функції. По-перше, перешкоджає проникненню вологи в теплоізоляційні шари, яка на порядок зменшує теплоізолювальні властивості і, як правило, призводить до повного руйнування теплоізоляції. По-друге, є вентиляційною системою для даху – гідроізоляційні матеріали запобігають накопиченню вологи, виводячи назовні пару.

Для захисту теплоізоляційного матеріалу від висхідної пароподібної вологи з теплого приміщення встановлюють пароізоляційні армовані плівки. Функцію пароізоляції можуть виконувати також алюмінієва фольга, поліетиленова плівка тощо, але найкращим матеріалом вважають спеціально розроблені пароізоляційні підпокрівельні плівки.

Для того, щоб мінімізувати можливість проникнення пари в теплоізоляцію, недостатньо застосовувати тільки пароізоляцію: необхідно скріпити відрізки плівки між собою, а також передбачити кріплення до суміжних вертикальних поверхонь, тобто потрібно створити єдиний герметичний пароізоляційний шар.

Своєю чергою, необхідно мінімізувати можливість намокання теплоізоляційного шару з боку покрівельного покриття при можливих протіканнях. Донедавна для цього використовували гідроізоляційні армовані плівки. Це, по суті, мікроперфоровані пароізоляційні плівки, тобто плівки з конусоподібними проколами по всій поверхні, які пропускають пару і не пропускають воду. Саме конусоподібною перфорацією гідроізоляційних плівок пояснюється суворе правило щодо того, яким боком їх укладати (на відміну від пароізоляційних плівок, які можна укладати будь-яким боком).

Застосовуючи гідроізоляційні плівки, необхідно забезпечити зазор між плівкою і теплоізоляцією, при цьому він має бути вентильованим, тобто слід передбачити можливість руху повітря від карниза до гребеня. Необхідність вентильованого зазору обумовлена тим, що, по-перше, паропроникність гідроізоляційних плівок недостатня для ефективного виведення вологи з теплоізоляції (певна кількість вологи в теплоізоляції є завжди, тому що вона накопичується в період зберігання і транспортування теплоізоляції, крім того, у побутових умовах шар пароізоляції зробити цілком герметичним неможливо), а, по-друге, при деякому тиску води з одного боку гідроізоляційної плівки і при контакті перфорованої плівки з чимось виникає «ефект палатки», тобто змінюються сили поверхневого натягу і гідроізоляційна плівка починає протікати.

На вибір гідроізоляційного матеріалу впливає його поєднуваність із різними покрівельними матеріалами. У горищний простір може потрапляти волога з вулиці. Якщо горище будинку нежитлове, а вентиляція підпокрівельного простору передбачена, то волога вивітрюється. Проте при цьому можуть псуватися елементи дерев'яної конструкції.

Наявність гідроізоляції та її місце у покрівельному пирозі залежить від покриття. Наприклад, бітумна черепиця і сама є хорошим гідроізоляційним матеріалом, тому на дахах із великим ухилом додатковий гідроізоляційний шар треба укладати тільки у проблемних місцях – на карнизах, стиках тощо. Причому матеріал кладуть не під настил (який у випадку з м'якою черепицею виконує роль обрешітки), а на нього (тобто монтують перед монтажем покрівельного покриття). Зі зменшенням кута схилу необхідність гідроізоляції по всій поверхні даху зростає.

Є два класи гідроізоляційних підпокрівельних матеріалів – плівки і мембрани

Плівки – це одно-, дво-, тришаровий матеріал, який складається з поліпропіленової плівки, що забезпечує гідроізоляцію покрівельної конструкції, тканого поліпропіленового полотна високої міцності і вбирного шару, що є комбінацією віскози та поліпропілену. Плівка не має контактувати з утеплювачем. Для цього додатково до основної обрешітки роблять ще одну – між утеплювачем і плівкою, яка забезпечує необхідний зазор (не менше 4–5 см).

Мембрани – це складніші полімерні матеріали на основі нетканого поліефірного полотна. Окрім технології виготовлення і основних складових, вони відрізняються ще й за способами монтажу, але, проте, є орієнтованими матеріалами і «працюють» за принципом напівпровідника – випускають пару з боку приміщення і не пропускають вологу всередину.

Мембрану можна укладати безпосередньо на утеплювач. Деякі виробники вже пропонують покрівельні утеплювачі відразу з гідроізоляційною мембраною, що скорочує трудовитрати і, як наслідок, знижує вартість робіт.

Супердифузійні мембрани – це матеріали на основі нетканого матеріалу з полімерних волокон, які мають дуже важливі для покрівлі властивості: пропускають пару води, а саму воду – ні. Ці мембрани поєднують високі показники паропроникності (в десятки разів вищі, ніж у гідроізоляційних плівок) і гідроізолювальних властивостей (витримують тиск близько 1,5 м водяного стовпа). Крім цього, важливий той факт, що супердифузійні мембрани монтують безпосередньо на теплоізоляцію і при цьому захищають її від проникнення холодного і вологого повітря. Паропроникність супердифузійних мембран настільки висока, що вони можуть бути встановлені впритул до утеплювача, без нижнього вентиляційного зазору. Важливо зазначити, що мембрани не рекомендують застосовувати разом із покрівельними матеріалами, протилежний бік яких не розрахований на тривалі контакти з вологою (до них відносять металочерепицю і хвилясті бітумні листи – єврошифер).

Мембрани, своєю чергою, бувають двох видів: дифузійні й антиконденсатні.

Дифузійні мембрани – це матеріали, які завдяки своїй структурі можуть працювати тільки за наявності двох вентильованих зазорів – верхнього і нижнього. Матеріал, як і супердифузійні мембрани, використовують лише разом із покрівельним матеріалом, зворотний бік якого не боїться дії вологи (керамічна, бітумна і цементно-піщана черепиця).

Антиконденсатні гідроізоляційні плівки – це паронепроникний матеріал, призначений для роботи саме з тими покрівлями, з якими не можна застосовувати супердифузійні та дифузійні мембрани (металочерепиця і хвилясті бітумні листи). В антиконденсатній плівці бік, повернутий до утеплювача, має ворсисту поверхню. Ці плівки також мають два вентильованих повітряних зазори – нижній і верхній. Особливістю матеріалу є те, що він завдяки «ворсу» (нижній бік) утримує вологу, яка виходить з утеплювача (утримати води така плівка може в 4–8 разів більше за власну вагу). При настанні сприятливих умов волога під дією повітря випаровує і піднімається по нижньому повітряному зазору. Зворотний бік антиконденсатної гідроізоляційної плівки повністю захищений від потрапляння вологи і постійно вентилюється за допомогою верхнього повітряного зазору.

До початку укладання теплоізоляції слід облаштувати пароізоляційний шар.

Пароізоляцію забезпечують, по-перше, зазором між покрівельним покриттям і теплоізоляційним шаром, по-друге, наявністю поліетиленової плівки чи фольги.

Деякі теплоізоляційні матеріали на внутрішній поверхні мають основу з фольги, яка спеціально призначена для забезпечення пароізоляції покрівлі. Різниця зовнішніх і внутрішніх температур без шару пароізоляції та вентиляційних отворів у покрівлі може призвести до випадання конденсату на нижній поверхні покрівлі й елементах обрешітки, що спричиняє передчасне руйнування несучої конструкції, погіршення теплоізоляційних властивостей утеплювача, патьоки на стелі тощо.

Якщо горище не експлуатують, пароізоляційний шар укладають під утеплювачем перекриття верхнього поверху. Якщо ж у будинку є мансарда, то пароізоляційний шар монтують із внутрішнього боку утеплювача покрівлі. Паробар’єрний шар закривають оздоблювальним матеріалом – це найближчий до приміщення шар покрівельного пирога.

Паробар’єрні матеріали випускають такі виробники, як «Monarflex» (Данія), «Tegola» (Італія), «Eltete» (Фінляндія), «Juta» (Чехія).

Плівку укладають внапуск і скріплюють з’єднувальною стрічкою, забезпечуючи герметичність пароізоляційного шару.

В економічних покрівельних рішеннях замість спеціальних пароізоляційних матеріалів можна використовувати поліетиленову плівку, в тому числі армовану. Проте взимку вона втрачає еластичність, тріскає, рветься, стає непридатною навіть без механічних навантажень. Тому таку плівку як пароізоляцію можна застосовувати тільки в будинках для постійного проживання. Якщо будинок промерзне до нульової позначки, можна залишитися без пароізоляції, яка є всередині конструкції.

Пароізоляційні плівки

Пароізоляційні плівки застосовують у будинках з утепленим дахом для ізоляції утеплювача від пари, яка піднімається зсередини будинку. Дуже важливо герметично облаштувати всі стики пароізоляції (між полотнами плівки і в місцях прилягань до елементів конструкції). При негерметичних стиках вологе повітря знизу (з приміщень) проникатиме в теплоізоляцію і погіршуватиме її властивості.

При виборі пароізоляції потрібно звертати увагу на паропроникність матеріалу, яка вказує на те, скільки міліграмів водяної пари проходить через плівку площею 1 м.кв. за 1 годину (при цьому температура повітря в обох боків плівки однакова, а різниця парціального тиску пари – 1 Па). Що нижча величина паропроникності, то краща пароізоляція.

Гідроізоляційні перфоровані плівки

Гідоізоляційні перфоровані плівки можна використовувати з будь-якими видами покрівельних покриттів. Паропроникність таких плівок нижча, ніж у теплоізоляції, тому при їх монтажі обов'язково потрібно робити 2 вентиляційних зазори.

Такі плівки можуть успішно працювати тільки за наявності нижнього вентиляційного зазору – між теплоізоляційним матеріалом і плівкою. Нижній вентиляційний зазор облаштовують за допомогою додаткових лаг, які монтують поверх крокв.

Гідроізоляційна перфорована плівка є найекономічнішим (порівняно з мембранами) варіантом облаштування гідроізоляції похилих дахів з холодним горищем, вона захищає теплоізоляцію перекриття верхнього поверху від вологи. Якщо ж у цій конструкції укласти мембрану, то не всі її характеристики будуть використані, а перфорована плівка – це найкраще поєднання ціни й якості для похилого даху.

Антиконденсатна плівка

Її застосовують при облаштуванні металевих покрівель – металочерепиці, фальцьованих покрівель. Ворсистий бік плівки вбирає вологу, запобігаючи її потраплянню на внутрішню поверхню покрівлі. Тому потрібно забезпечити провітрювання підпокрівельного простору, а для цього обов'язково потрібен нижній вентиляційний зазор.

Плівки такого типу захищають внутрішню поверхню покрівлі від вологи, але не захищають від конденсату влітку, коли волога проникає під покрівлю зовні під час спеки і охолоджується вночі.

При виборі антиконденсатної плівки слід звертати увагу на паропроникність. Вона має бути наближеною до нуля, щоб плівка максимально захищала металеву покрівлю від конденсату і подальшої корозії.

Дифузійна і супердифузійна мембрани

Мембрани не можна використовувати разом із покрівельними матеріалами з високою теплопровідністю: металочерепицею і єврошифером. Виняток становлять спеціальні об'ємні дифузійні мембрани. Їх можна використовувати з керамічною, цементно-піщаною, бітумною, або композитною металочерепицею – ці покрівельні покриття мають нижчу теплопровідність, ніж просто металочерепиця та єфрошифер. Крім того, шар акрилової ґрунтовки на внутрішній поверхні композитної металочерепиці захищає її від впливу вологи.

Монтують мембрани на дахах складних конфігурацій, тому що на них складно зробити нижній вентиляційний зазор за допомогою додаткової обрешітки. При монтажі мембран потрібен один верхній вентиляційний зазор.

Об'ємні розділювальні дифузійні мембрани

Застосовують для фальцьованих та інших металевих покриттів – цинкових, мідних, сталевих, алюмінієвих. Особливо годяться для покриттів з титан-цинку на пологих схилах (3–15°). Також їх рекомендують для дахів складної форми.

Вони захищають покрівельне покриття від конденсату, тому що завдяки об'ємній решітці є постійна вентиляція,. Потрібен тільки один верхній вентиляційний зазор, який найчастіше забезпечує сама мембрана.

Для мембран основним показником якості є паропроникність. За європейськими мірками, паропроникність оцінюють за показником товщини опору дифузії водяної пари (що нижче його значення, то якісніша мембрана). За вітчизняними мірками, паропроникність мембран вимірюють у г/м.кв. на добу – що вище значення, то більша проникність плівки: оптимальний показник 1000–1100 г/м.кв. на добу.

Андрій АНДРУШКО