Усі помилки при спорудженні даху можна розді­лити на дві основні групи:

помилки проектування;

помилки будівництва.

Оскільки будівельні помилки можна усунути на будівельному майданчику, то зосереджуватися на них детально немає сенсу.

Найбільше помилок допускають на етапі проектування, котрі виявити набагато простіше і виправлення яких при цьому коштує устократ дешевше, ніж на будмайданчику.

Їх також поділяють на дві групи:

архітектурні;

конструктивні.

Архітектурні

Головною помилкою при проектуванні дахів є ігнорування питань, пов’язаних із забезпеченням правильних режимів роботи основних елементів «покрівельного пирога».

При спорудженні сучасних утеплених дахів здебільшого застосовують теплоізоляцію з мінеральної вати, яка має здатність накопичувати воду. Тому при її використанні необхідно обмежити попадання вологи в утеплювач і забезпечити виведення надлишку цієї вологи з нього. Це основа «життя» будь­якого даху. Дуже важливою в архітектурному плані є вентиляція утеплювача, яка досягається за рахунок спеціальних конструкцій: гребеневий і карнизний вентиляційні продухи, флюгарки (аератори для покрівлі) і дахові вентилятори. На успішну роботу цих вентиляційних пристроїв істотно впливає багато архітектурних елементів будівлі. Аттики, люкарни, парапети і «матриці» мансардних вікон різко знижуть можливість припливу повітря з­під карнизу і перегороджують вентиляційні продухи в «покрівельному пирозі». У результаті доводиться збільшувати висоту продуху із 50­ти до 150 ммі більше в місцях звуження. Це призводить до збільшення висоти і ускладнення конструкції даху, і не може не позначитися на зовнішньому вигляді будівлі.

Дуже важливим є також водовідведення з дахів (про що часто забувають).

При цьому типовими є такі помилки:

металеві покрівлі з нахилом менше 10°;

вентиляційні стояки в єндовах, а також упоперек нахилу;

проектування вузьких карнизів із малим нахилом, на яких неможливо розмістити настінну ринву. Цей недолік особливо відчутний в тих випадках, коли на карнизі «стоїть» вікно люкарни. При цьому уникнути підтікання води крізь вікно неможливо;

«нагромадження» аттиків і парапетів, що перешко­
джають стіканню води;

фасади, на яких не передбачене місце для розміщення водостічних труб, що, з одного боку, істотно впливають на архітектуру будівлі, а з іншого – повинні бути там, де вони потрібні (зокрема, розміщення воронок водостоків на зовнішніх кутах будівлі).

Таким чином, надмірне ус­
кладнення даху будівлі архітектурними елементами, а також їх розташування на покрівлі без урахування специфіки облаштування покрівельної вентиляції істотно знижують надійність покрівлі (існує висока ймовірність утворення непровітрюваних ділянок).

Також при проектуванні зовнішнього вигляду будівлі надзвичайно важливо врахувати фізичні властивості покрівельного матеріалу. Річ у тім, що температурне розширення сталевої по­
крівельної картини при зміні температури даху від ­30 °C (взимку) до +70 °С (влітку) довжиною 10 мстановить 12 мм, а картини з кольорового металу до
26 мм. Помилка полягає в тому, що при проектуванні довгих нахилів (більше
10 м) необхідно передбачати елементи температурної компенсації (наприклад, у вигляді сходинок). Оскільки такі елементи мають значні габарити, то їхнє подальше застосування іс­
тотно спотворює первинний задум архітектора.

Особливої уваги архітекторів вимагає до себе розділ проекту, пов’язаний з інженерними системами будівлі (на покрівлі сучасної будівлі розташована значна кількість інженерного устаткування). Неврахування архітектором цих моментів при проектуванні систем вентиляції, кондиціювання, зв’язку, охорони тощо призводить до нагромадження устаткування (чиллери, антени, вентиляційні шахти тощо) на даху.

Конструктивні

І все­таки, найбільший вплив на майбутнє «життя» будівлі мають неправильні, некоректні конструктивні рішення. Кожен етап в конструюванні покрівлі, по­
чинаючи з вибору конструктивної схеми і закінчуючи деталями застосування того чи іншого покрівельного матеріалу, має вирішальне значення. Саме на цьому етапі проектування закладається фундамент економічної доцільності будівництва конкретного даху, оскільки від того чи іншого конструктивного рішення залежить технологічність усієї конструкції.

Максимальну кількість сер­
йозних помилок уже можна спостерігати на етапі вибору відповідного способу утеплення даху, що дуже важливо при будівництві мансард із несучим металевим каркасом.

Існують такі типи утеплених дахів:

із несучим каркасом, розташованим у теплій зоні;

із несучим каркасом, розташованим у холодній зоні;

із розміщенням утеплювача між сталевими кроквяними балками.

Третій варіант слід вважати помилковим, оскільки при його застосуванні з’являється «місток холоду», який, по­перше, зумов­лює появу конденсатних мокрих плям на стелі і, по­друге, зводить нанівець усі зусилля щодо утеплення покриття. Можливе часткове перекриття – нашарування утеплення і несучих конструкцій. Як правило, такий спосіб набагато дорожчий при будівництві за рахунок значної кількості додаткового утеплювача і підвищеної трудомісткості (складна форма утеплюваної поверхні).

Згідно із законами теплотехніки, поява в шарі утеплювача сталевого елемента, за площею рівного 1% утеплюваної поверхні, призводить до збільшення тепловтрат через цю ділянку в 10 разів, тобто еквівалентне зменшенню товщини утеплювача на цій ділянці в 10 разів. На­
приклад, якщо в 1 м2поверхні даху, котрий утеплює 200 мм мінеральної плити (як правило, достатньо для нашого клімату), є несуча металева балка завтовшки 10 мм, то можна вважати, що на цій ділянці всього 20 ммутеплювача, а всі решта 180 мм просто «не працюють».

Як наслідок, основна помилка полягає в неправильному виборі системи утеплення, тобто є неефективною промерзаючою конструкцією.

Існують перевірені правила, що визначають правильний вибір способу утеплення.

Сталевий несучий каркас повинен розташовуватися в теплій зоні у таких ви­
падках:

мансарда дво­ або ж одноповерхова, але із затягуванням кроквяних ніг чи рам;

опорний монолітний або сталевий пояс, зміщений усередину зовнішніх опорних стін;

утеплення фасадів будівлі виконано зовні з використанням мінеральної вати тощо;

кроквяні балки мають великий звис зовні (наприклад, слугують конструкцією дашка балкона);

на даху розташовані масивні споруди або інженерне устаткування, що потребують кріплення до несучих конструкцій даху;

необхідність у мінімізації висоти даху.

Проте повністю уникнути металевих балок або інших металевих елементів кон­
струкції покрівлі, що проходять крізь шар утеплення, як правило, неможливо. І це зумовлює серйозну помилку – недотримання нормативних вимог щодо теплового опору покриття. Тобто тепловий розрахунок був зроблений абсолютно правильно, але для найпростішої ділянки типової по­
крівлі. Оскільки дахи в більшості випадків (80%) –
це індивідуальні рішення, винятки і особливі випадки, а не типові конструкції, то результати цього розрахунку стають недоцільними.

Оскільки потужність опалювальних пристроїв у майбутньому приміщенні розраховують, виходячи з норм теплового опору конструкцій, а в результаті правильного розрахунку необхідної товщини утеплювача ці норми не дотримані, то створюється приміщення, в якому холодно та волого взимку і спекотно влітку.

Надзвичайно велике значення має пароізоляція по­
крівлі. Прагнення спростити технологію укладання пароізоляції при монтажі «покрівельного пирога» від низу до верху призводить до появи осередків конденсації пари в конструкції покрівлі, а, отже, мокрих плям на стелі. Дуже важливо, щоб пароізоляційний шар був герметичним. На жаль, на практиці найскладніші місця (прилягання до стін, коробок мансардних вікон, вентиляційні стояки) залишаються поза увагою конструкторів з надією, що «всім будівельникам це відомо». Але, як правило, будівельні бригади не мають достатнього досвіду і кваліфікації для виконання подібних робіт без креслень і відповідного контролю.

Отже, описані вище помилки у проектуванні дахів призводять до фатального будівельного браку і як результат – до реконструкції існуючого даху та додаткових фінансових витрат.

Людмила Демчук