Катастрофічний стан галузі, недофінансованість підприємств енергетики, стан обладнання за межами припустимого, невиплати зарплати шахтарям, мільйонні потреби галузі, які роками відкладаються на потім, аби населення отримувало дешеву електроенергію і тепло, приховані нетарифні грошові та суспільно-екологічні витрати на забезпечення/підтримання традиційних способів видобутку енергоносіїв та виробництва електричної та теплової енергії – так можна охарактеризувати сучасний стан галузі традиційної енергетики.

Мусимо зробити неспростовний висновок про те, що технологічний процес отримання електричної (і теплової) енергії з "традиційних" викопних видів палива – вугілля, урану та природного газу – у прогресії потребуватиме все більших і більших обсягів грошових та негрошових витрат, а отже з плином часу неухильно і невідворотно дорожче обходитиметься і суспільству, і матінці-землі.

• Все важче і дорожче добувати паливо, яке в силу своєї принципової вичерпності залягає тим глибше, чим більше його видобувають, і все складніші пласти доводитиметься розробляти і отже, докладати більше фінансових витрат на видобуток.

• Все складніше і дорожче уникати або знешкоджувати (на жаль, здебільшого лише частково) наслідки шкідливих екологічних впливів на природу.

• Все більше водних запасів (таких дефіцитних у сьогоднішньому світі) витрачається традиційними видами генерації, що в геометричні прогресії зростатиме і надалі (в Україні на фоні природного багатства на водно-природні ресурси проблема поки що не так помітна і лише набуває обертів) і невідворотно веде до конфлікту з одного боку потреб людства у воді для побутового споживання та продуктового виробництва, і з іншого боку – потреб того ж людства у електричній енергії.

• Все масштабнішими стають непередбачувані техногенні впливи на здоров'я людей, на тваринництво і сільське господарство загалом.

• Все дорожчі ремонтні, модернізаційні та аварійно-відновлювальні роботи на зношених, "латаних-перелатаних" об'єктах вітчизняної енергетики.

Позатарифні суспільні витрати на підтримання можливості подальшого продовження експлуатації "дешевого" традиційного виробництва електроенерегії з вугілля та урану (ГК ТЕС та АЕС) зростають щороку:

а) за словами міністра енергетики Ігоря Насалика "на деяких шахтах рентабельність тонни вугілля становить 25000 грн, а скоро вугілля стане зовсім золотим. Найбільш неприбуткові шахти доведеться закривати" (а це, до речі, недешеве задоволення, яке фінансується у тому числі з держбюджету). Вугільна галузь стає неконкурентоспроможною (для порівняння: електроенергія з відновлюваних джерел, наприклад СЕС, з плином часу повсюдно дешевшає, забезпечуючи окупність не тільки крупних, а й невеликих проектів приватних домогосподарств);

б) проблема світового масштабу – екстенсивне й іноді нераціональне гіперзатратне споживання водних ресурсів підприємствами традиційної енергетики. Якщо перевести кількість необхідної людству електроенергії у кількість витрат води, то величина так званого "водного сліду" (об'єм води, який потрібний для виготовлення 1 кВт) зростає просто феноменально. Всесвітній економічний форум нещодавно відніс водну кризу до числа найбільших глобальних ризиків на найближчі 10 років. При цьому одна з найбільш водоємних сфер людської діяльності – вуглецева та атомна електрогенерація. При виробництві електрики споживається у п'ять разів більше води, ніж для побутових потреб (пиття, приготування їжі, прання, миття посуду, санітарні потреби), і приблизно у стільки ж більше, ніж упромисловості. Енергетичний сектор чи не найбільше споживає воду - найбільшу цінність людства, саме тоді, коли світ стоїть віч-на-віч перед загрозою глобальних посух та нестачі води у величезних населених регіонах.

Якщо політики в усьому світі не візьмуть до уваги взаємозв'язок між енергією і водою, в багатьох частинах світу саме доступ до водних ресурсів буде визначальним фактором для забезпечення електроенергією. А це, в свою чергу, змусить уряди країн терміново розподіляти мізерні запаси води між традиційною енергетикою (ТЕС, великі ГЕС, АЕС), виробництвом продуктів харчування, промисловістю, охороною здоров'я та підтриманням загальної санітарії. На відміну від традиційних джерел енергії - ВДЕ або зовсім не потребують водоспоживання, або незрівнянно менше;

в) невідворотній інерційний вибір українських державних чиновників вже орієнтує країну на розбудову традиційних виробництв, зокрема АЕС, але важливо усвідомлювати, що поширена думка про "дешевизну" і безпеку атомної генерації – міф, і при перших же кроках у цьому напрямку паралельно вже найближчими роками слід буде віднайти (вийняти з наших кишень, через платіжки, бюджет чи ще якось) кошти, за величиною співмірні із витратами на побудову чи модернізацію блоків, та спрямувати на закриття відпрацьованих блоків, і на побудову власних сховищ відпрацьованого ядерного палива, яке поки що, до 2018 року, згідно з контрактом України та РФ завозиться до РФ на переробку з подальшим продажем нам же, а опісля – повертається у повному обсязі - за весь період дії контракту до України, у спорудженні нами за власний кошт сховищами (ані сховищ, ані коштів таких в Україні немає - одне сховище в Чорнобилі добудують після 2018, зараз немає грошей). Якщо не здійснити технологічно грамотне зняття з експлуатації атомних блоків (переважна більшість яких вже один раз пройшла процедуру продовження регламентних строків експлуатації і вдруге навряд чи таке продовження можливе) можуть бути непередбачувані наслідки. Не випадково потужні у минулому країни атомної енергетики сьогодні цілеспрямовано відмовляються від АЕС, наприклад, уряди Німеччини, Канади анонсували плани до 2020 року повністю припинити виробництво електроенергії на АЕС. Особливо ця засторога має стосуватися країн, що перебувають у стані війни та/або терористичної загрози (і те, і інше є в Україні), оскільки АЕС і крупні ГЕС - найефективніша "зброя масового знищення" та терористичне знаряддя у сучасному індустріальному і войовничому світі.

Відчувають цю правду і в Україні, але голос у підтримку нової екологічно чистої енергетики ще тихий і несміливий – тим радісніше почути інформацію від міністра екології України Остапа Семерака про те, що в Чорнобильській зоні планується будівництво найбільшої в світі сонячної електростанції. Орієнтовна потужність електростанції становитиме близько 1ГВт, ще 400 МВт планують добувати з інших відновлювальних джерел на території зони відчудження.

Світові тренди зафіксовують стійку і прогресивно посилювану тенденцію до зниження цін на електроенергію, вироблену з відновлюваних джерел енергії (ВДЕ – сонце, вітер, вода, біопаливо), які будуть знижуватися і надалі, оскільки в їх складі , окрім первинних інвестицій в обладнання, немаєпаливної складової (вирішальної в нинішніх тарифах на традиційну енергію). Окрім того, ВДЕ або не має зовсім, або зумовлює неспівмірно менші нецінові суспільні витрати на підтримання екологічної безпеки. Також семимильною ходою йде процес наближення виробничих характеристик ВДЕ до вимог енергетичних систем щодо повноцінної диспетчеризації, таким чином з допоміжного і альтернативного джерела енергії перетворюючись на основне, придатне для забезпечення не тільки домогосподарства, а й цілого регіону чи міста надійним, сталим і безпечним електропостачанням. При цьому час працює саме на ВДЕ, оскільки щорокутехнологічні процеси та науково-інженерна база виробництва і здешевлюється, і вдосконалюється.

Перевага ВДЕ ще й у тому, що на відміну від традиційного вуглецевого, атомного крупного гідро- виробництва ВДЕ може розвиватися залежно від ситуативних економічних або природних умов одночасно у двох напрямках – по-перше укрупненого глобального виробництва та акумуляції на потужних електростанціях або навіть комплексах електростанцій різного взаємодоповнюючого характеру (ВЕС+СЕС, або СЕС+біогаз, або всі разом); а по-друге, на індивідуальному мікрорівні окремого домогосподарства – незалежного споживача/виробника електроенергії (залежно від балансу споживання і виробництва). Розсереджена генерація – перспективний фактор зменшення втрат в мережах та досягнення стабільності і збалансованості енергетичної системи.

За даними експертів Bloomberg, згідно з їхнім стратегічним прогнозом про розвиток світової енергетики до 2040 року, запаси викопного палива поступово виснажуються і невідворотно змушуватимуть людство шукати альтернативні джерела енергії: "Енергетичний уклад людства скоро зміниться назавжди, через два десятиліття сонячна енергетика стане настільки ефективною і дешевою, що невигідним стане не тільки будівництво традиційних енергоблоків, а й експлуатація наявних". Важливим супутнім фактором зростання ВДЕ та редукції викопних видів палива стане активізація світових зусиль у руслі Кліматичної паризької угоди, підписаної переважною більшість гравців енергетичних ринків (як промислово потужними, так і тими, що розвиваються, країнами, у тому числі однією з перших ратифікувала Угоду Україна), згідно з яким основними заходами запобігання кліматичній катастрофі стане декарбонізація енергетики, переведення її на рейки ВДЕ.

Очікується, що електроенергія, яка генерується із сонячного світла, почне конкурувати за вартістю із роздрібними цінами на електрику в більшості країн світу вже в цьому десятиріччі. Navigant Consulting (американська дослідницька компанія) також прогнозує, що в країнах, які інтенсивно розвивають сонячну енергетику, вартість сонячної електроенергії зрівняється з вартістю традиційної електроенергії набагато раніше – до 2017 року. Йдеться про так званий мережевий паритет, коли собівартість електроенергії, виробленої у межах домогосподарства за допомогою фотоелектричних модулів, знижуються до рівня цін на електрику, яку споживач отримує із централізованої мережі. Іншими словами, виробляти електроенергію на власному даху чи подвір'ї стає економічно вигідно без будь-яких додаткових стимулів. І з часом ця вигода тільки збільшується, бо викопне паливо тільки дорожчає а слідом за ним і мережева електрика, більшість якої виробляється традиційними електростанціями.

Слід наголосити також і на тому, що сьогодні побудова кожного нового 1 Вт встановленої потужності традиційної енергетики перевищує вартість будівництва ВДЕ.

Нині Україна достатноью міроюзалежить від імпортних джерел енергії: газу, вугілля, поставок ядерного палива. Для зміцнення енергетичної безпеки країни важливо зробити вибір: продовжувати фінансувати зовнішні енергоносії або все ж розвивати використання власних джерел енергії, з одночасним зростанням вкладу саме "зеленої" електроенергії в енергетичну незалежність України.

Висновок очевидний – країні варто змінювати енергетичні вектори на інвестування і розвиток ВДЕ, визнаний світовою тенденцією ще й тому, що сприятиме нормалізації клімату, і одночасні вкладення в науку і технології, створення експортного потенціалу українських промислових потужностей з виробництва обладнання для ВДЕ, що даватиме мультиплікативний ефект взаємного стимулювання сектора ВДЕ та виробників обладнання і проектантів, інженерно-технологічних рішень.

http://gazeta.ua/articles/economics/_problemi-deshevoyi-tradicijnoyi-energetiki/720004