Через війну будівельна галузь переживає кризу робочої сили. Як це виправити у короткостроковій і довгостроковій перспективі?

Наслідки російського вторгнення стають дедалі відчутнішими в контексті кваліфікованих кадрів. Експерти оцінюють скорочення чисельності працездатного населення від 30 до 40% за понад 17 місяців війни. 

Згідно з індексом очікувань ділової активності в Україні від НБУ, компанії будівельної галузі сподіваються на зростання обсягу будівництва, нових замовлень, обсягу закупівлі сировини, матеріалів, а також у галузі розраховують на збільшення чисельності працівників. 

Такий дисбаланс між очікуваннями й реальною ситуацією може призвести до низки небажаних наслідків у будівельній промисловості, зокрема збільшення строків для відновлення, його якості та сталості. 

І поки громадськість шукає відповідь на запитання "Як будемо відбудовувати?", будівельна галузь України ставить більш незручне питання "Хто буде відбудовувати?".

В умовах збільшення попиту перспектива заповнення виробничих вакансій стикається з низкою проблем, зокрема високим відсотком мобілізації співробітників компаній, небажанням шукачів офіційно оформлюватися в штат через відсутність військового квитка або страх отримати повістку на робочому місці. 

Таким чином, в зону ризику кадрової нестачі потрапляє насамперед "білий" сектор, який працює прозоро, оформляє трудові відносини з робітниками належним чином і виконує всі вимоги згідно з законом.

Адекватне розв'язання цих проблем можливе тільки за умови повного порозуміння між державою, яка воює, та бізнесом, який працює.

Що можна зробити, щоб поліпшити ситуацію вже зараз? 

Перше – це бронювання співробітників. Порядок бронювання військовозобов’язаних на час воєнного стану затверджено Кабінетом міністрів. Критеріями визначення підприємств, чиї співробітники підлягають бронюванню, є: наявність стратегічного значення для економіки та безпеки держави; підприємства, що мають важливе значення для галузі національної економіки чи задоволення потреб територіальної громади. 

Оскільки будівельна галузь не тільки зосереджена на будівництві нових споруд, а й залучена до ремонту та відновлення інфраструктури, пошкодженої чи зруйнованої внаслідок боїв, то визначення стратегічного значення будівельників не має викликати сумнівів.

Друге – зміна вимог для працевлаштування нерезидентів, бо без трудової міграції нам не обійтись. Тут варто провести аудит ефективності тих інструментів, що вже є, і готувати їх до масштабування: з десяти тисяч дозволів на рік, що видає Державна служба зайнятості, до декількох мільйонів за потреби. У майбутньому на нас чекає масовий пошук працівників у країнах Центральної та Південної Азії, Африки тощо. 

Третє – підготовка кадрів для відбудови. Вже є розуміння, що відновлення України триватиме десятиліття. Якщо зосередити освітні потужності на необхідних для відбудови спеціальностях і сформувати держзамовлення, то це додасть декілька десятків тисяч фахівців щорічно. 

Також варто розглянути в короткостроковій перспективі залучення до праці засуджених до обмеження або позбавлення волі. В Україні є механізми, які дозволяють брати на роботу засудженого. Станом на початок 2023 року таких потенційних кадрів – понад 42 тис. осіб у близько 100 виправних закладах країни.

Четверте – залучення інвестицій в автоматизацію будівельної галузі. Загалом у капітальному будівництві можна автоматизувати до 50% робіт. Попри те, що будівельна індустрія в Україні повільніше впроваджувала автоматизацію, ніж інші, зараз вона перебуває на перехресті, де інновації можуть пом’якшити наслідки трудової кризи. 

У сучасному будівельному середовищі передові технології створюють умови для максимального використання доступної робочої сили, потенційно покращуючи робоче середовище.

Насправді ж будівельна галузь України ще до початку війни мала проблеми з персоналом. Лише за даними Держстату, щороку, попри зростання обсягів виробництва будівельної продукції з 51 млрд грн у 2014 до 258 млрд грн у 2021 році, кількість зайнятих у галузі скоротилася (за цей час загально з 800 до менше ніж 700 тис. робітників). 

Але через повномасштабну війну ми ризикуємо непомітно для себе пройти ту межу, за якою повернення школи фахівців буде можливе лише у довгостроковій перспективі. За оцінками експертів, торік у галузі працювало лише приблизно 250 тисяч людей. 

А отже діяти треба вже зараз, щоб українські спеціалісти й роботодавці знаходили одне одного та працювали на відбудову разом. Бо без робочих рук ніякої відбудови не буде.

https://www.epravda.com.ua/columns/2023/08/16/703294/