|
Системи кабельного опалення підлоги можна
укладати практично під будь-яке покриття. «Тепла підлога» відповідає
усім екологічним нормам, зберігає природну вологість повітря й, оскільки
практично відсутня конвекція, піднімається значно менша кількість пилу,
що важливо для людей, які страждають алергією або астмою. Завдяки
сучасним пристроям керування система теплої підлоги може працювати
повністю автономно і згідно із заданою програмою. Регулятор
програмується на будь-який режим обігріву залежно від побажань
замовника. Господареві приміщення досить просто встановити час, коли
йому необхідна певна температура у приміщенні, а все інше регулятор
зробить сам.
http://www.72box.ru/upload/image/111/tepliipol4.jpg
Варто
відмітити і підвищену економічність кабельної системи підігріву. Для
кімнати площею 18–20 м2 потрібно кабель потужністю приблизно 2 кВт.
Реально споживана потужність системи виявляється нижчою – приблизно 70%
від номіналу взимку і 10% – у міжсезоння.
До складу системи «тепла підлога» входять: - нагрівальна секція; - апаратура управління (термостат із датчиком температури); - аксесуари для полегшення і прискорення монтажу (монтажна стрічка, гофрована пластикова трубка тощо); - теплоізоляція. Джерелом
тепла у «теплій підлозі» є нагрівальний кабель. Він перетворює підлогу у
велику панель, яка рівномірно випромінює тепло. Кабель підключають до
автоматичного терморегулятора (термостату), який керує температурою
повітря у приміщенні.
http://www.vira.ru/storage/enc/eng/pol004.jpg
В
якості основної систему «тепла підлога» використовують зазвичай в
окремо розташованих будівлях (котеджах, дачах), у тому числі тих, які
неможливо підключити до центрального опалення. Як додаткова система
«тепла підлога» призначена для досягнення найвищого комфорту в
приміщеннях з холодними підлогами (санвузли, кухні, басейни), на перших
поверхах будинків, а також у будь-яких інших житлових і нежитлових
зонах.
При
ремонті системи електропідігріву немає необхідності розкривати всю
підлогу. Досить за допомогою особливої апаратури визначити місце
пошкодження кабелю і розкрити підлогу лише в цій точці. Кінці кабелю
з'єднують за допомогою спеціальних ремонтних муфт, після чого його знову
заливають цементом. Всі проблеми з системою виникають в результаті
неправильного монтажу. «Вузьке» місце підлог призводить до перегріву
кабелю і, як наслідок, перегорання, якщо відведення тепла від його
поверхні недостатнє. Тому в бетонній стяжці не повинно бути порожнеч
навколо кабелю. Механічний перегин нагрівальної жили понад допустиму
межу загрожує порушенням структури металу, що призведе до перегорання
кабелю. Тому не треба перекручувати і згинати кабелі з радіусом, меншим,
ніж допускає виробник. На поверхні підлоги може з'явитися «теплова
зебра», тобто чергування холодних і гарячих ділянок. Також можливе
виникнення областей локального перегріву, через які значно знижується
ресурс системи, псується матеріал підлогового покриття (особливо
паркет). Все це трапляється, якщо невірно підібраний крок укладання
кабелю. Проте при чіткому дотриманні технології укладання кабель
прослужить не менше 25 років.
Підлогове покриття Оптимальним
для «теплої підлоги» є покриття з високим коефіцієнтом теплопередачі:
природний камінь, керамічна плитка, лінолеум. У цьому випадку
відбувається максимальна передача тепла в приміщення. Матеріали ж із
теплозахисними властивостями (ковролін, ламінат, дерев’яна підлога,
паркет, килим) застосовувати не рекомендують, оскільки тоді тепловіддача
від підлогового опалення різко знижується.
Переваги кабельної системи обігріву підлоги: -
Невидимість. Вмонтований у бетонно-піщану стяжку нагрівальний елемент
позбавляє приміщення від громіздких радіаторів і за рахунок звільненої
площі забезпечує нові можливості для розміщення меблів і вдосконалення
інтер’єру. - Комфорт. Система інфрачервоного випромінювання
рівномірно розподіляє тепло по всьому приміщенню. Звичні всім радіатори
лише спрямовують потік гарячого повітря в певний бік. «Тепла підлога»
рівномірно спрямовує потік повітря до стелі, після чого вже охолодженим
воно повертається до підлоги. - Безпека. Основна вимога
забезпечується за рахунок подвійної ізоляції й екранування нагрівального
кабелю, а також за рахунок заземлення й обов’язкового установлення
пристроїв захисного відключення, особливо для систем опалення приміщень
із підвищеною вологістю (ванних, кухонь тощо). - Низька температура
нагрівання. Тоді як для радіаторних систем необхідна температура
теплоносія 50–75°С, для теплої підлоги досить 40–45°С. Ця властивість
дає змогу ефективно застосовувати в системі опалення теплові насоси і
системи сонячного обігріву.
Нагрівальні кабелі Нагрівальний кабель складає основну і найважливішу частину конструкції «теплої підлоги». Найважливішим
технічним параметром кабелів є погонна потужність (питоме
тепловиділення). Нагрівальні кабелі найчастіше мають питому потужність
від 17 до 21 Вт/м, причому збільшення цього параметра небажане і зовсім
не свідчить про будь-які переваги. Для різних типів підлоги
використовують кабелі різної питомої потужності. Якщо це бетонна підлога
зі стяжкою до 5 см (без урахування товщини теплоізоляції), застосовують
кабелі потужністю 15–21 Вт/м. У бетонних підлогах, що акумулюють тепло і
відповідно мають товщину 7–10 см, укладають як раніше згадані кабелі,
так і потужніші – до 33 Вт/м. При обігріві дерев’яної підлоги
використовують кабель потужністю 9–10 Вт/м.
Використання кабелю з
більшою потужністю дає змогу зменшити його довжину. При цьому можливе
збільшення відстані між окремими нитками. У всіх виробників допустима
відстань між сусідніми нитками коливається від 5–6 до 10–12 см.
Зменшення лінійної відстані нижче 5–6 см призводить до перевитрати
кабелю і неприпустимого зближення ниток у ньому. Під час роботи «теплої
підлоги» кабель нагрівається до 60–70°С, а матеріали ізоляції й оболонки
витримують температуру вище 100°С. Для системи «тепла підлога»
застосовують як резистивні, так і саморегульовані кабелі. Серед
резистивних кабелів найпоширеніші два типи: одножильні екрановані і
двожильні екрановані. Як правило, схема укладання двожильного кабелю
простіша, але сам кабель у всіх виробників є дорожчим ніж одножильний,
тому що по всій довжині вздовж нагрівальної жили покладена живильна
жила, причому вся ця конструкція покрита металевим екраном та захисною
оболонкою.
Оцінюють
необхідну потужність нагрівальної секції, виходячи з площі приміщення.
Питому потужність підлогової системи опалювання приймають, залежно від
теплоізоляції будинку: при створенні додаткової системи
електроопалювання – 110–130 Вт/м2; при влаштуванні основної системи
прямого опалення (у цьому випадку кабель повинен розкладатися не менше
ніж на 70% поверхні підлоги кожного приміщення, що обігрівається) –
120–150 Вт/м2. Потужність акумулюючих систем іноді досягає 240 Вт/м2.
При монтажі в дерев'яні підлоги допустима потужність не повинна
перевищувати 80 Вт/м2.
Терморегулятор Терморегулятор
(термостат) з датчиком температури підлоги, поряд з нагрівальним
кабелем, є найважливішим елементом системи електричного опалення.
Існують терморегулятори програмовані і непрограмовані (керовані вручну). У
найпростіших системах кабельного опалювання (наприклад, для ванни або
туалету) найчастіше використовують непрограмовані термостати вартістю
$40–120. З пониженням температури підлоги або повітря відносно заданої
на 0,1–2°С (залежно від моделі) непрограмований термостат комутує
систему, з підвищенням температури на ту ж величину – вимикає. Установку
бажаних температурних параметрів проводять ступінчасто, за допомогою
перемикача, або плавно, з використанням змінного резистора.
http://www.72box.ru/upload/image/111/tepliipol5.jpg
Програмовані
термостати вартістю $100–200 і більше дають змогу не тільки
підтримувати задану температуру, але і змінювати її по визначеному
користувачем алгоритму. Наприклад, можна нагрівати підлогу до заданої
температури тільки вранці з 7 до 9, і ввечері з 18 до 23 години. В інший
час система знаходитиметься у відключеному стані. Програмовані
термостати мають декілька стандартних програм з різними показниками
температур для дня і ночі, робочих і вихідних днів. Вони здатні
розігріти приміщення до приїзду господарів у вихідні, знизити
температуру або зовсім вимкнути опалення вночі чи за відсутності
господарів.
За способом монтажу термостати обох видів
(непрограмовані і програмовані) бувають кімнатними накладними або
вбудованими в стіни, а також призначеними для установки в шафі
автоматики (DIN-рейка). Кімнатні пристрої для накладного монтажу або
установлення в стіні розташовують в найзручнішому місці будинку, щоб не
заважати розстановці меблів. Температуру підлоги і повітря в
приміщенні терморегулятор визначає за допомогою термодатчиків:
внутрішніх (розташованих між витками кабелю – для контролю температури
підлоги) або зовнішніх (розміщених всередині самого терморегулятора –
для контролю температури повітря в приміщенні). Найчастіше для теплої
підлоги, встановленої в якості додаткової системи обігріву, застосовують
датчики температури підлоги.
Технологія укладання «теплої підлоги» Основну
систему електричного підігріву можна влаштувати безпосередньо на
ґрунті. При цьому її основою слугує подушка з щільно утрамбованого
гравію. У разі монтажу основної системи на вже влаштованій бетонній
підлозі гравій, природно, не використовують, а основою слугує добре
очищена і вирівняна плита перекриття. Поверх основи кладуть шар
жорсткого теплоізоляційного матеріалу завтовшки 50–100 мм, на якому
влаштовують першу стяжку. На ще не застиглій до кінця бетонній поверхні
розташовують відрізки монтажної стрічки або армовану конструкцію з
дроту, що істотно полегшує фіксацію кабелю. Далі по наміченій трасі
укладають кабель. Потім йде друга бетонна стяжка, товщина якої при
прямому опалюванні складає 30–70 мм, а у разі влаштування акумулюючої
системи – 100–150 мм. По периметру приміщення в нижній частині стін
прокладають амортизатори – смуги теплоізоляції, які запобігають
деформації підлоги в результаті теплового розширення бетону. Поверх
стяжки влаштовують фінішне покриття.
Рис. 1. Схема електроопалення підлоги
При
облаштуванні акумулюючої системи кабель укладають ближче до центральної
площини тіла стяжки, для чого в комплекти поставки теплих підлог
включають спеціальні напрямні або сітку. Під вузли сітки підкладають
круглі пластикові підпори з прорізами для прутів, їх крок має
відповідати кроку укладання кабелю. Кабель кріплять до сітки за
допомогою пластикових скоб або дроту.
Укладання нагрівального кабелю
Традиційну
додаткову систему опалення монтують, як правило, поверх старої підлоги,
укладаючи кабель на встановлені безпосередньо на теплоізоляцію напрямні
або армувальну сітку без проміжної стяжки. Правда, бетонна стяжка, яку
розташовують зверху, повинна мати товщину від 30 до 70 мм, бути досить
рідкою і однорідною, щоб щільно обтікати кабель з усіх боків. А ось при
влаштуванні системи додаткового опалювання поверх старої керамічної
плитки або бетонної підлоги з установкою кабелю в тонкій стяжці (0,5–1,5
см) у ванних кімнатах, туалетах, передпокоях і інших приміщеннях
сучасної міської квартири від використання теплоізоляції, як правило,
відмовляються. Без неї обігрів, звичайно, буде менш економічним, проте
не буде потрібно жертвувати 5–10 см висоти приміщення. Кабель
розкладають змійкою або спіраллю і закріплюють безпосередньо на старому
підлоговому покритті. Зверху замість стяжки наносять шар плиткового
клею, якому дають просохнути протягом 1–2 днів. Далі розташовують
фінішне покриття або ж кладуть плитку безпосередньо на тільки що
нанесений клей.
Підключення холодних кінців кабелю і термодатчика
Досить
підступною (через небезпеку, яка виникає у разі помилки монтажу) є
конструкція підігріву дерев'яної підлоги заміських котеджів. При її
облаштуванні на дерев'яній підлозі в зазорі між лагами розміщують
теплоізоляцію, поверх якої кладуть алюмінієву фольгу і сітку для
кріплення кабелю. У місцях, де кабель проходить через дерев'яні лаги,
влаштовують ізольовані фольгою прорізи, кабель пропускають через
металеві трубки. У якості фінішного покриття використовують настил з
дошок товщиною 20–30 мм. Можна покласти кабель і на дерев'яну підлогу та
залити його стяжкою.
Нагрівальні мати Найпростіше
облаштувати теплу підлогу, встановивши під підлогове покриття
нагрівальні мати. Це вже готова система, яка являє собою нагрівальний
кабель, закріплений на спеціальній пластмасовій сітці. Кабель
нагрівається електричним струмом, який через нього проходить, і нагріває
поверхню підлоги. Мат підключають до звичайної електромережі 220 В. Перевагою
нагрівальних матів є їх невелика товщина – всього лише 2–5 мм. Після
укладання такого мату рівень підлоги змінюється незначно. Монтаж мату
дуже простий. Найчастіше мат укладають в шарі спеціального клеючого
розчину – стійкого до температурних коливань і підвищеної
температури.(на нього ж укладають плитку). При цьому зазвичай немає
необхідності видаляти існуючу стяжку.
Укладання нагрівального мату
Теплі
мати монтують швидко і легко: в принципі ця робота під силу кожному.
Нагрівальний мат приєднують до блоку з терморегулятором. Мат треба
вкладати на суху і вирівняну основу підлоги. Підгонку і підрізання мата
виконують у відповідності з розмірами підлоги. Навколо мата проводять
електричні проводи, які з’єднують кінці нагрівального кабелю з
терморегулятором. На розкладений мат за допомогою шпателю наносять
спеціальний плитковий клей. Необхідні інструменти: дриль, ножиці для розрізання мата, шпатель, зубчатий шпатель, рівень. Необхідні
матеріали: нагрівальний мат (450–600 грн./м2), терморегулятор з
програматором та датчиком температури (500–1200 грн.), клеюча суміш
(25–45 грн. за 25 кг), скотч.
Загальні правила по укладанню нагрівального кабелю для системи «тепла підлога»: - нагрівальний кабель застосовують згідно з рекомендаціями виробника; - підключення нагрівального кабелю має виконувати кваліфікований електрик; - необхідно дотримуватись рекомендованої потужності на 1 м2 підлоги; - кабель не повинен піддаватися механічній дії і розтягуванню, його заборонено вкорочувати і подовжувати; - кабель слід акуратно укладати, щоб не пошкодити його; - необхідно передбачити можливість автоматичного вимкнення нагрівального кабелю (для цього використовують терморегулятор); - нагрівальний кабель повинен бути заземлений; -
укладання кабелю при низьких температурах створює деякі незручності,
тому що полівінілхлоридна оболонка нагрівального кабелю стає жорсткою
(цю проблему вирішують короткочасно вмикаючи розмотаний кабель); - заборонено вмикати нерозмотаний кабель; - не рекомендують укладати нагрівальний кабель при температурі нижче –5°С; -
підключення електрообігрівальних систем до мережі проводять стаціонарно
– ніяких роз'ємних з'єднань (вилок і розеток) не допускається.
Теплоізоляція Важливо
звернути увагу на вибір і особливості теплоізоляції. Використання
теплоізоляції дає змогу заощадити до 30–40% експлуатаційних витрат. У
цьому випадку найдоцільніше використовувати плити з твердого
пінополістиролу (твердість не нижче 35 і товщина 5–10 см, якщо це не
суперечить структурі підлоги). Зверху на плити укладають цупкий папір і
роблять «плаваючу» стяжку. При створенні «теплої підлоги» в існуючих
приміщеннях, як правило, неможливо укласти товсті шари теплоізоляції. У
цьому випадку застосовують фольговані теплоізоляційні матеріали
товщиною 3, 4, 5, 8 і 10 мм. Їхнє використання забезпечує економію
12–20% електроенергії. Необхідно використовувати тільки ті матеріали,
які укладають двічі на фольгу. Інакше фольгований шар після заливання
стяжкою руйнується протягом 3–5 тижнів через наявність лужного
середовища.
Коментарі: Назар ЗАТОРСЬКИЙ, споживач: –
Розкладку нагрівальної секції «теплої підлоги» зазвичай починають з
того місця, де буде спускатися проводка від терморегулятора. Допустиме
відхилення кроку від розрахункового – не більше 10 мм. При цьому не слід
порушувати рекомендацій виробника щодо мінімального радіусу вигину
кабелю і мінімально можливого зближення його ниток між собою. При
розкладанні кабелю необхідно обійти ділянки, на яких будуть встановлені
меблі, побутові прилади, сантехніка. Датчик температури «на дроті»
розташовують у гофрованій пластмасовій або мідній трубці посередині між
сусідніми кабелями. Така конструкція дасть змогу без праці замінити
датчик без розкриття підлоги або стіни. По горизонталі відстань від
стіни до кінця трубки (місця установки датчика) повинна становити 50–60
см. Після монтажу всю підлогу ретельно підмітають та ґрунтують.
Володимир БІЛОЗІР, інженер ПАТ «Нафтогазбуд»: –
Більшість з тих, хто вже встановив систему кабельного електропідігріву,
не шкодують про витрачені на неї гроші. Вкупі з опалювальними приладами
вона підтримує найкомфортніший мікроклімат. Температура в офісах та
житлових приміщеннях на поверхні підлоги становить +26°С, а на рівні
голови +22…+24°С. Як стверджують фахівці, такий розподіл температури по
висоті є оптимальним і важкодосяжним при застосуванні інших опалювальних
пристроїв. У приміщенні з кабельною системою підігріву навіть дуже
холодною зимою не відчувається протягів. Якщо на підлогу потрапили
бризки води, вони при включеній системі швидко висихають, тому «тепла
підлога» завжди залишається сухою, на ній складно послизнутися. Крім
цього, полегшується прибирання приміщення і практично виключається
вірогідність появи на поверхнях стін і підлоги грибка. Тепла підлога
може бути як додатковим джерелом тепла в приміщеннях, так і основним
(замість радіаторів, конвекторів та обігрівачів). Тепло в таких підлогах
акумулює шар бетонної стяжки товщиною від 3 до 8 см, яким заливають
нагрівальні елементи – електричний кабель. Максимальною тепловіддачею
володіють теплі підлоги, покриті керамічною плиткою, меншою – лінолеумом
або ковроліном. Найгіршою по тепловіддачі є дерев'яна підлога (дерево
також з часом розсихається). При виборі штучного покриття для теплої
підлоги необхідно переконатися, що при нагріванні воно не буде виділяти
шкідливих речовин. |