Які функції виконує димар?

Димохід має ефективно відводити з приміщень дим та продукти згоряння від камінів, приладів опалення, які працюють на твердому паливі, гази тощо.

Яким має бути димар у вашому помешканні потрібно визначитися на етапі проектування будинку. Це дуже важливо, оскільки матеріали, висота та розміри цієї конструкції безпосередньо залежать від типу приладів опалення. У будівлі може бути передбачено один або кілька димарів. Зазвичай в одному димарі поєднують усі необхідні канали:

• димовий;
• газовідвідний;
• вентиляційний.

Проте будь-який із цих каналів може бути відведеним в окремому димарі, якщо архітектурні особливості споруди припускають таку можливість. Обидва рішення щодо відведення каналів фахівці вважають вірними, але головне врахувати, щоб кожна опалювана кімната та приміщення з примусовою вентиляцією мали свій окремий канал відведення.

Вимоги до каналів

Діаметр димовідвідного каналу залежить від виду та потужності обладнання, яке використовують у будинку, типу та висоти димаря. Головне при проектуванні димового каналу – досягти швидкого відведення диму, оскільки він не повинен охолоджуватися у димарі.

Газовідвідний канал виводить назовні продукти згоряння від газових приладів опалення та оливних радіаторів. Діаметр цього каналу залежить від розрахунків потужності опалювальних приладів, кількості продуктів згоряння, різниці їх температури та температури повітря ззовні, а також висоти димаря.

Функція вентиляційних каналів – відведення назовні використаного повітря з житлових приміщень. Згідно з нормами вентиляційні канали мають бути підведені до ванної кімнати, туалету, кухні, підвалу та інших приміщень, де відсутня природна вентиляція, та вікна. Діаметр цих каналів фахівці визначають з огляду на розрахунки об’єму відведеного повітря, висоти каналу та різниці температур ззовні та всередині будинку.

Висота каналів димаря:

• для димовідвідних каналів - щонайменше 4 м. (відстань від вогнища до вихідного отвору над покрівлею);
• для газовідвідних каналів - щонайменше 2 м. для газових котлів та 4 м для масляних (відстань від точки з'єднання обігрівача з відвідної трубою до вихідного отвору над покрівлею);
• для вентиляційних каналів - щонайменше 2 м. (відстань від вхідного вентиляційного отвору до вихідного отвору над покрівлею). 

Найкраще монтувати димохід всередині будівлі. Але якщо він все ж розміщений назовні, необхідно ретельно ізолювати його. Висота та діаметр димоходу повинні бути розраховані фахівцем, оскільки це дуже відповідальний етап, який не передбачає припущення помилок. Варто пам'ятати, що занадто широкий димар знижує працездатність опалювального приладу, а занадто вузький - ускладнює відведення продуктів згоряння.

Димохідний канал має бути вертикальним. Максимальне відхилення – 30° на відрізку, не довшому 2 м. Канал, який з'єднує опалювальний прилад із димоходом, має бути коротким, із мінімальною кількістю вигинів. Якщо такий канал розташований горизонтально, його довжина повинна становити не більше 2 м і мати нахил 5% у напрямку обігрівача. По всій висоті канали димаря повинні бути однакового діаметра.

Прохідність газо- і димовідвідних каналів повинна забезпечувати безперешкодний відведення назовні продуктів згоряння або відпрацьованого повітря. Кожен опалювальний прилад має бути з'єднаний з індивідуальним димохідним каналом. У жодному разі не можна під'єднувати кілька приладів до одного каналу.У димовідвідному каналі повинна бути забезпечена відповідна тяга, яка дасть змогу ефективно виводити продукти згоряння назовні. При недостатній тязі дим буде просто повертатися в приміщення. Надмірна тяга, навпаки, прискорить згорання палива.

Для забезпечення тяги також необхідна якісна теплоізоляція димоходу, яка не дасть продуктам згоряння завчасно охолонути, а отже – вони безперешкодно виведуться із димоходу. Також теплоізоляція не дасть накопичуватися конденсату в димарі. Димохід обов'язково має бути обладнаний резервуаром, у якому накопичуватиметься конденсат, а також ревізійними отворами, що дає змогу видаляти накопичену сажу. Такі отвори зазвичай розташовують у нижній частині димоходу і у «зламах».

Матеріал, з якого споруджений димар, повинен бути стійким до високих температур, вологи і корозії.

Те, що ми бачимо зовні

Димохід має перевищувати покрівлю на висоту, яка забезпечить оптимальну тягу. Висота залежить від ската і типу покрівельного покриття, які класифікують на легкозаймисті та вогнестійкі.

Вихідний отвір димаря на скаті, який має кут нахилу менше 12°, або на покрівлі з легкозаймистих матеріалів, має бути встановлений на висоті щонайменше 60 см над гребенем.

Вихідні отвори каналів можуть розташовуватися на висоті 30 см. над гребенем, якщо ми маємо справу з покрівлею, покритою важкозаймистим матеріалом, а також на скатах із ухилом понад 12°.

Традиційні сталеві димарі

Димар призначений для відведення продуктів згоряння з опалювальних приладів завдяки утворенню достатньої тяги. Від ефективного видалення продуктів згоряння значною мірою залежить термін служби обладнання, безпека й економічність.

Конструктивні особливості

Сталеві димоходи виготовляють із високоякісної сталі, стійкої до корозії та дії кислот. Вони можуть бути одно- або двостінними.

Одностінний димохід вкладають у наявний димар. Крім того, конструкції цього типу можуть бути застосовані для ремонту вже існуючих димовідвідних систем. Такі димоходи призначені переважно для ефективного відведення продуктів згоряння з олійних і газових обігрівальних котлів, але також можуть застосовуватися для обігрівачів, які працюють на твердому паливі.

Двостінні сталеві димоходи найчастіше монтують назовні будівлі – окремо або як пристінну конструкцію. У житлових приватних будинках частіше встановлюють пристінні димовідвідні системи, а димоходи, які розміщують окремо, призначені для промислових об'єктів.

Такі димоходи складаються з двох стінок (контурів): зовнішня виконує суто захисну функцію – захищає димохід від впливу несприятливих атмосферних чинників, а внутрішня стінка призначена для відведення продуктів згоряння. Між двома стінками сталевого димаря міститься шар теплоізоляційної мінеральної вати. Сталеві двостінні димарі придатні для більшості обігрівальних приладів.

Переваги

Основною перевагою димарів із нержавіючої сталі вважають довговічність, завдяки високій стійкості цього матеріалу до корозії. Конструкція сталевого димаря має гладку поліровану поверхню, яка зменшує аеродинамічний опір під час руху димових газів, можливість відкладання сажі, дає змогу конденсатові стікати швидше.

До переваг також слід додати простоту технологічного процесу складання сталевого димаря, легкість елементів, можливість виготовлення нестандартних деталей, використання при встановленні звичайних будівельних інструментів.

З чого складається сталевий димар

Сталевий димар – нині найпоширеніший вид модульних димоходів, який переважно має двостінні димові труби. Внутрішню димову трубу виготовляють із нержавіючої сталі завтовшки 0,5–1 мм. Далі розташований шар теплоізоляційного базальтового волокна та зовнішня металева труба з нержавіючої або оцинкованої сталі. Оптимальна товщина зовнішньої труби сталевого димаря – 0,6 мм, завдяки чому конструкція швидко прогрівається. Комплектація такої конструкції передбачає всі необхідні деталі для з’єднання складових елементів: опори на стіни та перекриття будинку, трійники та відводи, насадки, патрубки тощо.

Для кожного котла свій димар

Вибір типу димоходу залежить від того, для якого саме котла він призначений. Сталеві димарі можна використовувати у широкому діапазоні температур – як для систем опалення із конденсаційними котлами, в яких температура вихідних газів нижча за точку роси, так і для котлів із робочою температурою до 600°С.

Продукти згоряння зі сучасних газових котлів із високим ККД (90% і вище) та низькою температурою димових газів (100–160°С) найкраще відводити за допомогою металевих димових труб, які виготовляють із кислотостійкої нержавіючої сталі.

Конструкція димаря для неконденсаційного котла має забезпечувати вищу за точку роси температуру димових газів на виході в атмосферу. У цьому випадку перевагу слід надати димоходам із двостінних теплоізольованих металевих корозієстійких труб, які швидко прогріваються.

Перспективним матеріалом у виготовленні димарів для сучасних низькотемпературних котлів вважають алюміній. Цей матеріал стійкий до дії конденсату, а димохід із нього простий у встановленні. Недолік алюмінію в тому, що він не витримує надто високих температур. Цього недоліку позбавлені димоходи з нержавіючої сталі.

Велика кількість сучасних конструктивних рішень дасть змогу вибрати необхідний сталевий димар для будь-якого опалювального приладу.

Димар із нержавіючої сталі всередині будинку 1 – кришка; 2 – одностінна труба внутрішнього димоходу з нержавіючої сталі; 3 – трійники; 4 – опори; 5 – патрубки для відведення конденсату; 6 – опалювальний прилад.	Димар з нержавіючої сталі ззовні будинку 1 – двостінна теплоізольована труба зовнішнього димоходу; 2 – кожух із нержавіючої або оцинкованої сталі; 3 – теплоізоляція; 4 – внутрішня труба з нержавіючої сталі; 5 – трійники; 6 – патрубки для відведення конденсату; 7 – опори; 8 – хомути кріплення; 9 – опалювальний прилад.

Встановлюємо сталевий димар згідно з нормами

Монтаж і встановлення сталевого димаря виконують згідно зі СНіП 2.04.05-91*У, ДБН В 2.5-20-200 та Правилами пожежної безпеки в Україні (НАПБ А.01.001-2004) особи чи організація, які мають достатній досвід або ліцензію на виконання таких робіт.

Переріз (діаметр) димоходу підбирають відповідно до інструкцій і технічного паспорта, які надає виробник опалювального обладнання.

Висота димоходу повинна бути не меншою ніж 5 м, якщо інше не передбачено інструкціями виробника обладнання.

Довжина горизонтальної ділянки димоходу не має бути більшою 1 м. У конструкції димоходу необхідно передбачити можливість для очищення й обслуговування димового каналу, а також спосіб відведення конденсату.

З'єднання елементів димаря з виходом для диму на опалювальному обладнанні необхідно ущільнити, використовуючи спеціальний термостійкий пічний герметик.

У разі розбіжності перерізу виходу для диму на нагрівальному обладнанні з перерізом елемента димоходу, який приєднують, необхідно встановити перехідник, щоб забезпечити щільність стику.

Елементи системи одно- і двостінних димоходів збирають методом «труба в трубу», і вони не потребують додаткових хомутів на місцях з'єднань.

Елементи димоходу необхідно збирати методом «по конденсату», щоб конденсат і смолянисті відкладення збиралися на внутрішніх стінках труби димоходу, не виходячи назовні.

Для жорсткості з'єднань місця стиків зовнішнього кожуха елементів димоходу з термоізоляцією з'єднують між собою за допомогою самонарізів або заклепок. Кріплення елементів системи одностінного димоходу слід виконувати з кроком 1,5 м між кожним кріпленням на вертикальній ділянці димоходу. Кріплення елементів системи димоходу з теплоізоляцією без опорної конструкції необхідно виконувати з розрахунку одне кріплення на кожен елемент.

Якщо труба димоходу розташована над покрівлею більш ніж на 1,5 м, для кріплення елементів димаря над дахом застосовують скоби під розтяжки.

Для прокладання сталевого димоходу з термоізоляцією через дерев'яні та інші горючі матеріали перекриттів будинку необхідно використовувати додаткові шари ізоляції з негорючих матеріалів, а також спеціальні прохідні гільзи.

Прокладання димоходу з термоізоляцією через покрівлю необхідно виконувати, використовуючи спеціальний вузол для проходу покрівлі з додатковою ізоляцією з негорючих матеріалів.

Перед початком експлуатації димоходу необхідно

• перевірити, чи не залишилися в безпосередній близькості до елементів димоходу горючі матеріали, які можуть спричинити пожежу;
• видалити захисну плівку з поверхонь усіх елементів димоходу;
• перевірити, чи відкрита заслінка (шибер), яка регулює тягу.

Безпека - понад усе

Димар як невід’ємний елемент ефективної та безпечної системи опалювання є насамперед пожежонебезпечними пристроєм. Проектування і монтаж димовідвідних систем краще довірити професіоналам, які проведуть усі розрахунки, закупівлю необхідних елементів і матеріалів, змонтують димар. Спроба заощадити, звернувшись за допомогою до некваліфікованих працівників, може спричинити вкрай неприємні наслідки.

Крім того, не варто забувати, що димар потребує постійного догляду: щонайменш двічі за опалювальний сезон його необхідно прочищати.

Як прочищають димар?

Фахівець з прочищення димаря повинен не лише почистити труби спеціальною щіткою, а й повністю видалити сажу через ревізійний отвір знизу димаря. Професіонал знає, що для очищення димохідних каналів із кислотостійкої сталі, потрібно використовувати пластикову або кислотостійку щітку. Використанням дротяної щітки, можна пошкодити матеріал, з якого виготовлено димохід. Важливий момент – герметичність димохідних каналів. У процесі згоряння утворюються шкідливі для людей хімічні речовини без кольору та запаху, наприклад, окис вуглецю.

Якщо димохідні канали не відповідатимуть будівельним і експлуатаційним вимогам, то в димохідному каналі можуть утворитися щілини, що призведе до порушення циркуляції повітря під дією високої температури, несприятливих атмосферних чинників.

Поради фахівця

Що робити, якщо в проекті будинку не передбачене місце для димаря?

Якщо немає димаря, його можна побудувати з цегли і зсередини оздобити вкладкою із стійкої до впливу кислот сталі (це важливо, тому що продукти згоряння, вступаючи в реакцію з вологим повітрям, утворюють шкідливі активні хімічні речовини). Але цей спосіб потребує обшивання крокв листовим металом, що не завжди можливо й раціонально.

Інший спосіб – побудувати цегляний димар зі сталевою вкладкою зовні будівлі. Можна змонтувати металевий коаксіальний («труба в трубі») зовнішній димар із готових елементів. Але якщо немає змоги щось добудовувати або суттєво переробляти, є ще одне рішення – встановити котел із закритою камерою згоряння, який не обов'язково під'єднувати до димаря. Такий котел споживає повітря для згоряння і виводить димові гази через коаксіальний трубопровід, виведений назовні будинку безпосередньо через стіну. Щоправда, є обмеження: потужність такого котла не повинна перевищувати 30 кВт. Повітряно-димовий трубопровід, виведений через стіну, необхідно прокласти на належній відстані від дверей і вікон, згідно з ДБН. Котел із закритою камерою згоряння коштує дорожче від інших приладів опалювання.

Олександр ФІНЬКО

Дякуємо за надані матеріали ПП «Компанія Цезар»

КОМЕНТАР ФАХІВЦЯ

 САЄНКО Микола Іванович, менеджер із розвитку компанії «Комінвент»:

У чому різниця між одно- та двостінними сталевими димарями? 

Одностінні сталеві димарі встановлюють у опалювальному приміщенні, де немає низьких температур, що можуть впливати на погіршення тяги та на утворення великої кількості конденсату. Труби з теплоізоляцією встановлюють переважно ззовні будинку, якщо труба не обкладена цеглою. Проте можливий варіант зовнішнього одностінного димаря за умови, що він буде обкладений цеглою, яка виконуватиме теплоізоляційні функції. 

Двостінні сталеві труби зі збільшеним до 50 мм шаром теплоізоляційного матеріалу часто встановлюють у приміщеннях з підвищеною пожежонебезпекою, - поверхні яких оздоблені легкозаймистими матеріалами (як приклад – бані та сауни). Проходження термоізольованих сталевих труб димаря через перекриття будинку так само потребує збільшення шару ізоляційного матеріалу для того, щоб зменшити температурний вплив на легкозаймисті конструктивні елементи будинку.

Яке значення має опалювальний прилад?

Димарі з нержавіючої сталі умовно поділяють на класи: тобто що вищий вміст хімічних речовин, які захищають сталь від дії агресивного середовища, то вища якість матеріалу. Димарі зі сталі вищого класу використовують для відведення продуктів згоряння від твердопаливних і конденсаційних котлів, із низькими температурами вихідних газів.

Під’єднання димовідвідної труби з нержавіючої сталі до устаткування, яке працює на вугіллі, не забезпечить потрібного рівня технологічної надійності, оскільки у продуктах згоряння вугілля міститься велика кількість агресивних хімічних елементів, що призводять до руйнування структури металу. Сталеві димарі, призначені для такого устаткування, є значно дорожчими.

На деревину, тверде та рідке паливо, природний газ можна встановлювати сталеві димарі. Термін їхньої служби залежатиме від виконання всіх технологічних рекомендацій виробника устаткування та постійного догляду за сталевим димарем.

Сталевий димар, як і будь-який інший, потребує періодичного очищення. Догляд за ним залежить безпосередньо від устаткування, типу палива й інтенсивності експлуатації димаря.

Нині на ринку є широкий вибір імпортних хімічних сумішей, які додають до палива під час роботи опалювального агрегату. Ці суміші запобігають налипанню сажі на стінки димаря.