Волога у ґрунті є завжди: це і ґрунтові води, і фільтраційна вода, і вологість самого ґрунту. Усе це впливає на фундамент, який потребує захисту. І зробити це можна двома способами: облаштувавши дренаж або гідроізоляцію фундаменту. Дренажна система відводить воду від будівлі, а гідроізоляція не дає змоги волозі проникати у фундамент. При високому рівні ґрунтових вод і низькому коефіцієнті фільтрації ґрунтів можна застосовувати і комбінований метод. 

Особливості гідроізоляції фундаменту

Гідроізоляція фундаменту є надзвичайно важливим заходом для захисту як  фундаменту, так і цілого будинку. У кошторисі витрат на облаштування фундаменту гідроізоляція становить 5–10%.

При професійному підході гідроізоляція складається із трьох ліній захисту. Перша – внутрішня. Як правило, вона необхідна лише у будинках із підвальними приміщеннями. Друга – зовнішня, яку укладають безпосередньо по стіні. Третя – теж зовнішня, зі спеціальною обробкою ґрунту. 

 Гідроізоляція фундаменту: 1 – глиняний замок; 2 – клейова ізоляція; 3 – горизонтальна ізоляція; 4 – притискна стінка  (Рис 1)

Протинапірна гідроізоляція

Одним зі способів облаштування такої гідроізоляції є обмащування бетонних конструкцій холодною або гарячою мастикою на основі бітуму. Перед використанням таких мастик необхідно підготувати основу: очистити її від бруду, жиру або фарби, а також заробити нерівності. У сухих ґрунтах зовнішні поверхні фундаменту вирівнюють цементним розчином і двічі покривають гарячим бітумом або холодною мастикою. Вологі ґрунти зазвичай важкі. У цьому випадку фундамент рекомендують оштукатурити цементно-вапняним розчином, а після просушування двічі покрити гарячим бітумом.

У місцях виведення горизонтальної ізоляції та стиків вертикальної гідроізоляції необхідно забезпечити надійне з'єднання і захист від проникнення води.

Перед засипанням котловану необхідно передбачити технологічні та конструктивні заходи, спрямовані на запобігання механічним пошкодженням гідроізоляції. Це і вибір ґрунту, і товщина засипаного шару, улаштування захисних екранів із азбоцементних листів рулонних матеріалів, пінополістирольних плит тощо.

 Вертикальна гідроізоляція фундаменту (Рис. 2.(просто підписати, але не нумерувати рисунок)

Окрім того, протинапірну гідроізоляцію можна облаштувати, застосовуючи цементні дисперсії у вигляді сухих сумішей або готових паст, що для невеликого обсягу робіт досить зручно.

Використовуючи для гідроізоляції обклеювальні рулонні матеріали, слід ретельно підготувати поверхню: вирівняти, очистити, висушити, покрити ґрунтовкою.

При наклеюванні кожне попереднє полотнище перекривають не менше ніж на 100 мм у поздовжніх стиках і на 150 мм– у поперечних. 

Протикапілярна гідроізоляція

Така гідроізоляція дає змогу ефективно захищати бетонні конструкції, навіть якщо вони постійно контактують із водою. При цьому елементи фундаменту покривають пенетратами – активними реагентами, які взаємодіють із вапном і вологою, що міститься в капілярах поверхневого шару. В результаті пори і мікротріщини бетону заповнюють нерозчинні хімічні сполуки, унеможливлюючи потрапляння води.

Особливість такої гідроізоляції полягає у тому, що, перекриваючи шлях воді, вона не заважає вільному руху повітря всередині бетону. 

Протикапілярна (горизонтальна)гідроізоляція фундаменту  (Рис. 3) 

Горизонтальну гідроізоляцію необхідно надійно з'єднувати з вертикальною гідроізоляцією зовнішніх стін, а також з горизонтальною гідроізоляцією плити днища або підлоги підземної споруди.

Негативними наслідками застосування протикапілярної гідроізоляції може бути зміщення у бетоні хімічної рівноваги, у результаті чого на поверхнях іноді утворюються сольові розводи, а у залізобетонних конструкціях може іржавіти арматура. Окрім того, така ізоляція від вологи малоефективна тоді, коли розмір капілярних тріщин перевищує 0,3 мм, або на поверхню, яку захищають, діють значні навантаження.

Обмащувальна гідроізоляція передбачає застосування багатошарових водонепроникних покрить та еластичних мембран товщиною до 3 мм. Їх облаштовують з бітумних, бітумно-полімерних (гарячого і холодного нанесення) мастик та емульсій, полімерних і полімерцементних (жорстких та еластичних) розчинів. Таку гідроізоляцію використовують для антифільтраційного, протикапілярного й антикорозійного захисту залізобетонних, бетонних і цегляних конструкцій. У місцях підвищеного тріщиноутворення (деформаційні шви, стики, з’єднання, прилягання тощо) гідроізоляційні покриття і мембрани слід посилювати армувальними склосітками або технічними тканинами.

Нанесення обмащувальної гідроізоляції на фундамент     Рис. 6.

Обклеювальна гідроізоляція – багатошарові водонепроникні еластичні мембрани товщиною до 5 мм з рулонних бітумно-полімерцементних (1–3 шари) і самоклейких плівок (1 шар). Застосовують для антифільтраційного, протикапілярного й антикорозійного захисту залізобетонних, бетонних і цегляних конструкцій. Наносять рулонні матеріали за допомогою газового пальника. Самоклейкі плівки притискають до основи і розгладжують валиком. Обклеювальна гідроізоляція вирізняється підвищеною адгезією до мінеральних основ, водонепроникністю, тріщиностійкістю. Однак часто разом з нею треба облаштовувати додаткові захисні конструкції – стяжки, притискні стінки тощо. 

Гідроізоляція фундаментів рулонними матеріалами: 1 – глина; 2 – шар цементного розчину, покритий зовні бітумом; 3 – гідроізоляція; 4 – цементна підлога; 5 – гідроізоляція; 6 – шар керамзиту; 7 – глина   Рис. 7. 

Штукатурна гідроізоляція – багатошарові гідроізоляційні покриття товщиною до 20 мм (у гідротехнічному будівництві – до 50 мм) з бітумно-полімерцементних (жорстких) розчинів для антифільтраційного і протикапілярного захисту залізобетонних, бетонних і цегляних конструкцій в умовах невисокого впливу водного навантаження. Штукатурна гідроізоляція відрізняється від обмащувальної меншою рухливістю складників, які наносять, вона має більші наповнювачі, а також більшу товщину покриття (4–20 мм). 

Ін’єкційна гідроізоляція полягає у ін'єкціюванні в конструкцію спеціальних водо- і паровідштовхувальних речовин.

Уздовж передбачуваного шару ізоляції просвердлюють отвори діаметром 18–22 мм, з кроком 100 мм. При цьому крок отворів визначають залежно від міцності та гігроскопічності ізольованих конструкцій. У просвердлені отвори вставляють або забивають ін'єктори –  металеві трубки діаметром 18–22 мм з перфорованим наконечником і пристроєм для приєднання шлангів нагнітача.

Ін’єкційна гідроізоляція   Рис. 12. 

Напилювана гідроізоляція

При облаштуванні гідроізоляції методом напилювання здійснюють набризк гідроізоляційних розчинів мастик за допомогою насосів високого тиску або установками, що працюють з використанням стиснутого повітря. У першому випадку використовують автогідронатори, у яких розігрівають мастику і подають по шлангах насосами. На кінцях шлангів встановлені наконечники-розпилювачі, які формують струмінь мастики, котрий спрямовують на поверхню. Використовують при цьому, як правило, мастики на основі бітумів. 

Нанесення напилюваної гідроізоляції на фундамент     Рис. 11. 

Підготовка поверхонь для гідроізоляції

При підготовці бетонних і цегляних елементів усувають нерівності, обрізають арматуру, яка виступає, закладають раковини і заглиблення.

Спосіб вирівнювання бетонної поверхні, видалення з неї цементної плівки і забруднень залежить від виду гідроізоляції. Зазвичай його виконують ручним електро- або пневмоінструментом для сколювання бетону, піскоструминними апаратами або шліфувальними машинами.

У деяких випадках ізольовані поверхні поганої якості вирівнюють, облаштовують суцільну цементно-піщану стяжку або штукатурять. Пил і сміття з поверхні підготованих ділянок видаляють промисловим пилососом, стисненим повітрям від компресора або струменем води під високим тиском. З’єднання, прилягання й шви на ізольованій поверхні закладають, як правило, перед облаштуванням основного гідроізоляційного покриття.

Вікторія ДЕМЧУК

Повна версія статті – у журналі "Ізоляція" серії "БудЕксперт Порадник", який можна замовити у редакції газети "БудЕксперт"